Измена и предательство – это близкие по смыслу слова, которыми мы называем поступки, совершаемые человеком ради собственных выгоды и удовольствия и нарушающие данные им обещания. К сожалению, в нашем несовершенном мире люди довольно часто изменяют и предают своих друзей и знакомых. Все они знают, что это аморально, безнравственно, что это осуждается и призирается в обществе. Но почему некоторые все же совершают такие поступки? Почему предают своих близких, изменяют своим словам? В чем причина выбора столь ужасного пути? Над этими вопросами размышлял Л. Н. Толстой, описавший в своем произведении «Война и мир» Элен Курагину - женщину, изменявшую своему супругу. Автор рассматривает все факторы, повлиявшие на выбор героини, и приходит нас к выводу, что причина кроется в самом характере Элен, в ценностях, которые она для себя определила. Для Курагиной важна личная выгода, она не обращает внимания на чувства и желания других людей, принося им боль и разочарование. УБРАТЬ РЕКЛАМУ, ПОДПИШИСЬ powered by Push.World Причина измен Элен Курагиной – эгоизм и стремление исполнить лишь свои потребности. Также на тему предательств задумывался и Н. В. Гоголь, поднявший в своем произведении «Тарас Бульба» проблему измены родине. Андрий, младший сын главного героя, переходит на сторону врагов из-за страстной любви к полячке. Ради девушки он крадет еду, проносит ее в осажденный город и даже сражается против своих друзей, против отца и брата. Причина предательства Андрия состоит в удовлетворении собственных интересов, отодвигающих долг и обязательства на дальний план. Большинство предательств и измен происходят по причине эгоистичного желания человека удовлетворить собственные потребности, поставленные им выше законов чести и морали.
Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Наш герой — син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. «Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…» Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра — стати священиком. «Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву».
І от перша перемога, перший «вихід у світ». Жульєна за до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…»
Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жульєна стала нашіптувати йому: «Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..» Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. «Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися.
Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», тому що «успіх у науках здається підозрілим». Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже відрізнявся він від інших.
І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? «У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю».
Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «Скільки чудових планів — і от в одну мить… усе це розсипається на порох», — думає Сорель.
Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок — у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в «гарне суспільство». Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
Измена и предательство – это близкие по смыслу слова, которыми мы называем поступки, совершаемые человеком ради собственных выгоды и удовольствия и нарушающие данные им обещания. К сожалению, в нашем несовершенном мире люди довольно часто изменяют и предают своих друзей и знакомых. Все они знают, что это аморально, безнравственно, что это осуждается и призирается в обществе. Но почему некоторые все же совершают такие поступки? Почему предают своих близких, изменяют своим словам? В чем причина выбора столь ужасного пути? Над этими вопросами размышлял Л. Н. Толстой, описавший в своем произведении «Война и мир» Элен Курагину - женщину, изменявшую своему супругу. Автор рассматривает все факторы, повлиявшие на выбор героини, и приходит нас к выводу, что причина кроется в самом характере Элен, в ценностях, которые она для себя определила. Для Курагиной важна личная выгода, она не обращает внимания на чувства и желания других людей, принося им боль и разочарование. УБРАТЬ РЕКЛАМУ, ПОДПИШИСЬ powered by Push.World Причина измен Элен Курагиной – эгоизм и стремление исполнить лишь свои потребности. Также на тему предательств задумывался и Н. В. Гоголь, поднявший в своем произведении «Тарас Бульба» проблему измены родине. Андрий, младший сын главного героя, переходит на сторону врагов из-за страстной любви к полячке. Ради девушки он крадет еду, проносит ее в осажденный город и даже сражается против своих друзей, против отца и брата. Причина предательства Андрия состоит в удовлетворении собственных интересов, отодвигающих долг и обязательства на дальний план. Большинство предательств и измен происходят по причине эгоистичного желания человека удовлетворить собственные потребности, поставленные им выше законов чести и морали.
Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Наш герой — син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. «Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…» Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра — стати священиком. «Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву».
І от перша перемога, перший «вихід у світ». Жульєна за до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…»
Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жульєна стала нашіптувати йому: «Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..» Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. «Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися.
Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», тому що «успіх у науках здається підозрілим». Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже відрізнявся він від інших.
І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? «У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю».
Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «Скільки чудових планів — і от в одну мить… усе це розсипається на порох», — думає Сорель.
Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок — у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в «гарне суспільство». Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/zhulyen-sorel-jogo-xarakter-i-dolya/#ixzz4uYrXrVzV