Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Все было замечательно, пока не растаял февральский снег. Мы играли в снежки, кувыркались в пышных сугробах, каталась на коньках и лыжах. И вдруг к вечеру потеплело, небо стало серым и туманным, зябкая сырость окутала дома и городские скверы.
Утром настроение испортилось окончательно. За окном расплылись жалкие остатки снеговиков и руины ледяных крепостей.
Школьные друзья неожиданно предложили поехать в лес, там еще можно было застать зиму. Мы взяли лыжи, несколько бутербродов и с утра пораньше побежали на электричку.
За окном проплывали серые, нахохлившиеся дома, черные иероглифы голых ветвей и проводов. Мокрые дороги уползали вдаль толстыми удавами, подмигивая глазами светофоров. От созерцания унылого пейзажа, под равномерный стук колес качающегося поезда, мы задремали.
А проснулись в зиме! Наша электричка, оправдывая свое название «Альбатрос», словно летела на распахнутых крыльях над безбрежными, заснеженными полями, приближаясь к зимнему лесу. На конечной станции, с подножки последнего вагона, мы спрыгнули по колено в снег. Поэтому сразу надели лыжи и легко заскользили к лесной опушке.
Солнце лениво выглядывало из-за верхушек застывших деревьев. Его лучи, пробегая по заиндевелым веткам, звенели трепетным прикосновением. Прогнувшиеся под тяжестью снега, ветви берез хрустальными люстрами висели на изящных черно-белых стволах. Малахитовые лапы огромных елей, прикрытые снежными подушками, казалось, замерли в замысловатых, танцевальных па. Заснеженные кусты круглыми, искристыми шарами были разбросаны по лесным полянам.
Сначала мы проложили лыжню вдоль края леса, а потом паутиной следов опутали все овражки и полянки.
Зимний лес покорил наши сердца своей первозданной красотой и неповторимостью. Мы еще долго будем помнить волшебный день, проведенный в зимней сказке.
Объяснение:
Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/porivnyannya-obraziv-pleytena-i-treviliana/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Утром настроение испортилось окончательно. За окном расплылись жалкие остатки снеговиков и руины ледяных крепостей.
Школьные друзья неожиданно предложили поехать в лес, там еще можно было застать зиму. Мы взяли лыжи, несколько бутербродов и с утра пораньше побежали на электричку.
За окном проплывали серые, нахохлившиеся дома, черные иероглифы голых ветвей и проводов. Мокрые дороги уползали вдаль толстыми удавами, подмигивая глазами светофоров. От созерцания унылого пейзажа, под равномерный стук колес качающегося поезда, мы задремали.
А проснулись в зиме! Наша электричка, оправдывая свое название «Альбатрос», словно летела на распахнутых крыльях над безбрежными, заснеженными полями, приближаясь к зимнему лесу. На конечной станции, с подножки последнего вагона, мы спрыгнули по колено в снег. Поэтому сразу надели лыжи и легко заскользили к лесной опушке.
Солнце лениво выглядывало из-за верхушек застывших деревьев. Его лучи, пробегая по заиндевелым веткам, звенели трепетным прикосновением. Прогнувшиеся под тяжестью снега, ветви берез хрустальными люстрами висели на изящных черно-белых стволах. Малахитовые лапы огромных елей, прикрытые снежными подушками, казалось, замерли в замысловатых, танцевальных па. Заснеженные кусты круглыми, искристыми шарами были разбросаны по лесным полянам.
Сначала мы проложили лыжню вдоль края леса, а потом паутиной следов опутали все овражки и полянки.
Зимний лес покорил наши сердца своей первозданной красотой и неповторимостью. Мы еще долго будем помнить волшебный день, проведенный в зимней сказке.
что-то можете убрать или выписать как вам удобно