ДО 3:00 ПО МСК В. Астафьев «Фотография, на которой меня нет»
Как относилась бабушка к молодым учителям? Почему она не признается, что дрова к дому учителя привез ее муж — дед больного мальчика? Ради чего старики облагодетельствовали учителей?
"Арион” - лирическое стихотворение. Это не пересказ легенды, а глубоко современное произведение, форма которого А. С. Пушкину выразить одно из самых главных и дорогих для него убеждений: свою верность идеалам декабристов. Арион – древнегреческий поэт и музыкант VII – VI вв. до нашей эры. Образ, заданный в названии и “я” лирического героя совмещаются. Чудом Арион – это Пушкин. В мифе корабельщики враждебно относились к Ариону. Они “задумали злое дело: в открытом море выбросить Ариона в море и завладеть его сокровищами”. У Пушкина – союз певца и пловцов. Он среди тех, кто находится на челне (“нас было много на челне”). У каждого было своё дело, “а я – беспечной веры полн, Пловцам я пел”. В следующих строках эпитет “таинственный певец” напоминает о том, что многие, а особенно вольнолюбивые стихи Пушкина тайно распространялись среди читателей. Арион пел торжественную песнь в честь бога Диониса (дифирамб) , Пушкин – гимны. Гимном ( от греческого hymnus) называлась в Древней Греции песнь в честь божества, исполняемая в сопровождении кифары и при участии подпевающих пению слушателей. В раннем христианстве тоже пелись гимны во славу Бога, а позднее - гимны святым. Будучи традиционным жанром церковного пения, гимн считался отголоском небесного пения ангелов. В греческом мифе Арион находится на корабле, а пловец Пушкина - на челне. Чем чёлн отличается от корабля? Какое судно предназначено для открытого моря? Особой значимости нет. Корабль, конечно, более устойчив, но открытое море для него также опасно, как и челну. В пушкинской стихотворной интерпретации нет дельфина, с которым в мифе связано чудо Ариона. В “Арионе” герой на берег выброшен грозою. У Пушкина образы “непогоды”, “грозы”, “волн”, “ветра”, “бури” употребляются в качестве политических метафор. Это в сознании Пушкина являлось счастливой случайностью и подтверждением его поэтического дара, благодаря которому ему удалось укротить свирепость бури. Давайте переместимся в пушкинскую эпоху. Мог ли автор в этом стихотворении отождествлять собственную судьбу с судьбой мифического героя. Что означает апелляция к древнегреческому мифу? Чем отличается от мифологических у Пушкина картина бури, чудесное Просматривается ли здесь связь с историческими событиями пушкинской эпохи и его авторской биографией? Написано стихотворение 16 июля 1827 года. Дата создания данного произведения указывает на то, что события, описанные здесь, тесно связаны и с биографией самого поэта и с судьбой его друзей-декабристов. Всего год после казни вождей декабристского восстания. Весь этот год поэт размышлял и об их судьбе, и о своём отношении к их идеям в революционной борьбе. Эти мысли и нашли своё отражение в стихотворении “Арион”. Через мифологический сюжет, через аллегорию утверждается верность поэта не только памяти друзей, но и их верованиям, идеалам и одновременно – идеалам самого Пушкина. В легенде нет бури, а в стихотворении “лоно волн”, “вихорь шумный”, “гроза” - это метафоры политических событий в России
Мета (формувати компетентності): предметні (знання про реалізм та історію його формування; уміння характеризувати реалізм як літературний напрям, пояснювати його взаємодію з рештою літературних напрямів; словниковий запас; розвинені зв'язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; потребу в саморозвитку й самовдосконаленні); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в групі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).
Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.
Основні терміни й поняття: літературний напрям, його ознаки; реалізм; романтизм; натуралізм.
Міжпредметні зв'язки: історія, географія, образотворче й музичне мистецтва.
Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрети письменників-реалістів, видання їхніх творів, ілюстрації до них; репродукції творів образотворчого мистецтва, написаних у реалістичному стилі; роздавальний матеріал1 за темою уроку; медіазасоби.
1 Тут і далі: за можливості — відеопрезентація.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель. Дев’ятнадцяте століття — одна з найцікавіших і найяскравіших сторінок у розвитку літератури світу: наприклад, реалізм як літературний напрям (особливо у прозі) розквітнув саме в середині цього століття. Письменники-реалісти вивчали мотиви поведінки та приватне життя різних людей, для того щоб зображати це життя об’єктивно й неупереджено, показуючи як позитивні, так і негативні його ознаки, порушуючи у своїх творах «низькі» та «брудні» теми — гроші, злочини, аморальні вчинки. Одним із найважливіших принципів реалістичного мистецтва є показ літературного героя в тісному зв’язку з оточенням, яке впливає на формування його характеру. Ретельно аналізуючи дійсність, різну соціальну поведінку, митці-реалісти створювали типи — узагальнені образи людей, характерні для певної групи суспільства чи соціальної групи (своєрідний аналог видів і підвидів у біології). Сьогодні ми спробуємо з’ясувати історію виникнення цього літературно-мистецького напряму та визначити його характерні ознаки.
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Евристична бесіда
ü Назвіть асоціації, які викликає у вас слово реалізм (або доберіть до нього синоніми, епітети). (Дійсність, життєвість, справжність, правдивість та ін.)
ü Які твори художньої літератури з-поміж вивчених на уроках зарубіжної та української літератур ви вважаєте реалістичними або такими, що містять реалістичні ознаки? Дж. Олдрідж «Останній дюйм», В. В. Биков «Альпійська балада», І. К. Карпенко-Карий «Сто тисяч» тощо.)
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ
1. Слово вчителя
— Своїх класичних форм реалізм набув у Франції у 1830-ті рр., а згодом поширився рештою країн Європи. Сам термін реалізм з’явився значно пізніше, ніж саме явище: уперше його застосували маловідомі французькі письменники Шанфльорі та Л. Е. Е. Дюранті, утверджуючи принципи реалізму в збірці «Реалізм» (1857) та однойменному журналі (1850-1857).
Теоретично обґрунтували новий напрям Стендаль (у трактаті «Расін і Шекспір») та О. де Бальзак (у передмові до «людської комедії»).
На формування реалістичного світогляду вплинули філософія позитивізму, розвиток природничих і суспільних наук (економіки, соціології, психології).
У творах деяких письменників романтизм і реалізм тісно переплетено (наприклад, в «Айвенго» Вальтера Скотта гармонійно співіснують фольклорні елементи, інтерес до Середньовіччя, романтичні сюжет і герої та водночас конкретно-історичний підхід до зображуваного).
2. Словникова робота (запис до зошитів)
Реалізм (латин. realis — речовий, дійсний) — літературно- мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.
Позитивізм (латин. positivus — позитивний) — напрям філософії, у якому єдиним джерелом знань вважали конкретні науки. Виник у Франції у 1830-ті рр. Його започаткував французький філософ і соціолог Оґюст Конт (Комт). Позитивісти не визнавали абстрактних теоретичних міркувань, вважаючи неможливим за їхньої до відображати справжнє життя. Своєю філософією вони оголосили конкретні науки, що спиралися на досвід людини.
Натуралізм (латин. natura — природа) — назва течії в європейській літературі та мистецтві, що виникла в 1870-ті рр. й особливо поширилася в 1880-1890-ті.
3. Робота з підручником (евристична бесіда; запис до зошитів)
ü Самостійно опрацюйте статтю підручника про реалізм. Складіть опорний конспект — схеми або таблиці «Найвідоміші представники літератури реалізму ХІХ ст.» та «Ознаки реалістичної літератури ХІХ ст.».
Очікувані відповіді
Найвідоміші представники літератури реалізму ХІХ ст.
ФранціяАнгліяРосіяУкраїнаСтендаль, О. де Бальзак, Ґ. Флобер, Ґі де Мопассан, П. Меріме, Е. ЗоляВ. М. Теккерей, Ч. Діккенс, Ш. Бронте