Муса Джалиль. Последняя песня. Стихотворение написано в августе 1943 года.
Это стихотворение относится к циклу стихов "Моабитская тетрадь", оно написано в тюрьме. Тетрадь со стихами этого цикла вынес из тюрьмы бывший заключенный Габбас Шияров передал её в Союз писателей. Стихотворение написано на татарском языке.
Тема стихотворения - тоска по свободе.
Выразительные средства:
эпитеты - вольный сквозняк, каменные своды, последняя песня
метафоры - душа крылатая, плещет дождями свобода,
олицетворения - пленные руки, лица цветов, слабеющие слова, объятия света.
І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак, другий по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга. Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами. Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: "Орел, а не козак!" Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей. Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднятися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства. Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові. Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: "Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!" Коли помер паволоцький полковник. Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну на добру дорогу вивести. Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради. На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром. Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту. Після цього сорому Іванець став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим. Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну. ІІІ Петро Шраменко сидів у пекарні й розмовляв із Череванихою та її дочкою Лесею. Черевань, зазирнувши туди, порадувався й пожартував, що йому, мовляв, ще й жениха доброго для доньки привезли. Світлиця в Череваня гарна, на полицях срібний та золотий посуд, що з війни, з княжих замків привіз. А молодому Шраменкові найкраще здалося в пекарні, де квіти, запашний хліб та чудова дівчина. Черевань пригощав гостей, а Череваниха, свіжа й повновида, дізнавшись, що Шрам їде на прощу, зголосилася поїхати з ним. Полковник спитав у господаря, чи погодився 6 він віддати свою дочку за його сина. Черевань радо дав згоду, а Леся ніби злякалася, хоч Шраменко їй теж припав до душі. Тут увійшла Череваниха й сказала, що такі справи так не робляться, спочатку слід сходити на прощу. Отже, сватання відкладалося, і Шраменко здогадався, що Череваниха має на думці іншого зятя, та й Леся ним гордує. Коли їхали до Києва, Петро прямо спитав Череваниху, а та відповіла, що їй, коли вона ще ходила вагітна Лесею, приснився дивний сон, що ясну панну забирає сам гетьман. Ворожка підтвердила, що суджений дочки, яку вона народить, буде найкрасивіший і найзнатніший.
Объяснение:
Муса Джалиль. Последняя песня. Стихотворение написано в августе 1943 года.
Это стихотворение относится к циклу стихов "Моабитская тетрадь", оно написано в тюрьме. Тетрадь со стихами этого цикла вынес из тюрьмы бывший заключенный Габбас Шияров передал её в Союз писателей. Стихотворение написано на татарском языке.
Тема стихотворения - тоска по свободе.
Выразительные средства:
эпитеты - вольный сквозняк, каменные своды, последняя песня
метафоры - душа крылатая, плещет дождями свобода,
олицетворения - пленные руки, лица цветов, слабеющие слова, объятия света.
І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак, другий по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга. Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами. Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: "Орел, а не козак!" Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей. Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднятися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства. Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові. Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: "Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!" Коли помер паволоцький полковник. Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну на добру дорогу вивести. Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради. На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром. Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту. Після цього сорому Іванець став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим. Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну. ІІІ Петро Шраменко сидів у пекарні й розмовляв із Череванихою та її дочкою Лесею. Черевань, зазирнувши туди, порадувався й пожартував, що йому, мовляв, ще й жениха доброго для доньки привезли. Світлиця в Череваня гарна, на полицях срібний та золотий посуд, що з війни, з княжих замків привіз. А молодому Шраменкові найкраще здалося в пекарні, де квіти, запашний хліб та чудова дівчина. Черевань пригощав гостей, а Череваниха, свіжа й повновида, дізнавшись, що Шрам їде на прощу, зголосилася поїхати з ним. Полковник спитав у господаря, чи погодився 6 він віддати свою дочку за його сина. Черевань радо дав згоду, а Леся ніби злякалася, хоч Шраменко їй теж припав до душі. Тут увійшла Череваниха й сказала, що такі справи так не робляться, спочатку слід сходити на прощу. Отже, сватання відкладалося, і Шраменко здогадався, що Череваниха має на думці іншого зятя, та й Леся ним гордує. Коли їхали до Києва, Петро прямо спитав Череваниху, а та відповіла, що їй, коли вона ще ходила вагітна Лесею, приснився дивний сон, що ясну панну забирає сам гетьман. Ворожка підтвердила, що суджений дочки, яку вона народить, буде найкрасивіший і найзнатніший.