Письма Татьяны Лариной и Евгения Онегина написаны не онегинской строфой. Пушкин убеждает нас, что перед нами подлинники этих писем.«Письмо Татьяны предо мною; Его я свято берегу»«Вот вам письмо его точь-в-точь»Близость этих писем в том, что герои влюблены и они переживают в сложившейся ситуации.Юная Татьяна идеализирует Онегина, она верит, что он может ей сочувствовать и не накажет презреньем. Но Онегин не ответил на это послание. В нем не было в то время ни капли жалости, любви и чести. Евгению Татьяна не интересна, он не ее Онегин пишет уже не юной девушке, а замужней женщине и при этом думает только о себе. Он пытается уверить Татьяну, что любить как никто другой. В письме вскользь упоминает о дуэли с Ленским и абсолютно не считает себя виноватым. Это письмо эгоиста о его его страданиях и чувствах.Письма раскрывают внутренний мир Татьяны Лариной и Евгения онегина. Мы видим насколько эти герои не похожи друг на друга. Насколько Татьяна лучше Евгения.Им не быть вместе.
Наймичка», вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не спокушається до самогубства, а підкоряється Божій волі. Ганна підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік до них у найми, аби бути поруч зі своїм сином, який стає в поемі змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки, глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни зображено в останньому розділі поеми: наймичка страшенно боїться померти, не дочекавшись сина з чумакування в далеких краях.
І все ж таки довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й розкрила йому таємницю свого життя:
Наймичка», вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не спокушається до самогубства, а підкоряється Божій волі. Ганна підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік до них у найми, аби бути поруч зі своїм сином, який стає в поемі змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки, глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни зображено в останньому розділі поеми: наймичка страшенно боїться померти, не дочекавшись сина з чумакування в далеких краях.
І все ж таки довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й розкрила йому таємницю свого життя: