1. У того ли города Чернигова Нагнано-то силушки черным-черно, Ай черным-черно, как черна ворона. (очень-очень много)
2. Соловей-разбойник кричит так, что "все травушки-муравы уплетаются, Все лазоревы цветочки осыпаются", "маковки на теремах покривились, а околенки во теремах рассыпались" (сильный свист)
3. Его добрый конь да богатырский С горы на гору стал перескакивать, С холмы на холмы стал перамахивать, Мелки реченьки, озерка промеж ног пускал. (лихой конь)
4.Он стрелил в того-то Соловья Разбойника, Ему выбил право око со косицею. (разящая сила)
5.Наливал он чару зелена вина, Да не малу он стопу - да полтора ведра. (огромная чаша)
Кора́н (араб. أَلْقُرآن — Qur'ān — читання в голос, декламація) — головна священа книга мусульман, запис проповідей, що виголошені пророком Мухаммедом в формі пророчих одкровень, головним чином в Мецці та Медині між 610 і 632 рр.
Мусульмани вірять, що Коран не створений, а існує передвічно, він є словом Аллаха і містить його остаточну і повну волю, яку Аллах промовив через пророка Мухаммеда.
снує декілька думок про походження назви. Згідно з однією думкою, вона є похідним від дієслова «кара», яке означає «читати». Згідно з іншою — воно походить від дієслова «іктарана», яке означає «зв'язуватися». За третім тлумаченням, воно походить від слова «кору», що означає «частування»[1]. Богослови вважають, що Коран отримав таку назву, оскільки є даром Божим для віруючих.
У самому Корані використані різні імена останнього одкровення, з яких найпоширенішими є:
Фуркан (розрізнення добра і зла, істини і брехні, дозволеного і забороненого)[2]Китаб (Книга)[3]Зікр (Нагадування)[4]Танзіль (Послання)[5]
Словом «мусхаф» називають окремі сувої або примірники Корану.
Нагнано-то силушки черным-черно,
Ай черным-черно, как черна ворона. (очень-очень много)
2. Соловей-разбойник кричит так, что "все травушки-муравы уплетаются,
Все лазоревы цветочки осыпаются", "маковки на теремах покривились, а околенки во теремах рассыпались" (сильный свист)
3. Его добрый конь да богатырский
С горы на гору стал перескакивать,
С холмы на холмы стал перамахивать,
Мелки реченьки, озерка промеж ног пускал. (лихой конь)
4.Он стрелил в того-то Соловья Разбойника,
Ему выбил право око со косицею. (разящая сила)
5.Наливал он чару зелена вина,
Да не малу он стопу - да полтора ведра. (огромная чаша)
Кора́н (араб. أَلْقُرآن — Qur'ān — читання в голос, декламація) — головна священа книга мусульман, запис проповідей, що виголошені пророком Мухаммедом в формі пророчих одкровень, головним чином в Мецці та Медині між 610 і 632 рр.
Мусульмани вірять, що Коран не створений, а існує передвічно, він є словом Аллаха і містить його остаточну і повну волю, яку Аллах промовив через пророка Мухаммеда.
снує декілька думок про походження назви. Згідно з однією думкою, вона є похідним від дієслова «кара», яке означає «читати». Згідно з іншою — воно походить від дієслова «іктарана», яке означає «зв'язуватися». За третім тлумаченням, воно походить від слова «кору», що означає «частування»[1]. Богослови вважають, що Коран отримав таку назву, оскільки є даром Божим для віруючих.
У самому Корані використані різні імена останнього одкровення, з яких найпоширенішими є:
Фуркан (розрізнення добра і зла, істини і брехні, дозволеного і забороненого)[2]Китаб (Книга)[3]Зікр (Нагадування)[4]Танзіль (Послання)[5]Словом «мусхаф» називають окремі сувої або примірники Корану.