Во 21-ом веке, для того чтобы ощущать себя уверенно и быть в центре интереса, достаточно модно одеваться также иметь один из последних Iphone. Многие подростки в погоне за данной «модой», и за брендовыми предметами, делают множество действий, о которых затем сожалеют: крадут вещи с торговых центров, уходят, с учреждений никак не оплатив.
Расскажу один из случаев, когда я с подружкой пошла в ТЦ, он был не очень большой. Зашли мы в отдел, где продавались вещи, было, много людей и особого внимания на нас некто не обращал. Я смотрела на очки, а она шарфы. Вроде нечего не предвещала беды. Но вдруг она подходит ко мне и говорит, мол, идём отсюда, здесь нет нечего хорошего, так мы и сделали. Выйдя из магазина, отойдя, от него метров 200 она показывает, мне шарф который украла с вешалки. Шарф был очень хорошего качества и стоил не мало. Когда я увидела, цену я немало удивилась. Я некогда не понимала, зачем моя подруга это делает, ведь всё у неё есть. Другой случай был тогда, когда она украла помаду, это было в магазине косметики. Она попросила продавщицу дать ей посмотреть то, что заставило продавца, повернутся спиной.
Я всегда знала, что воровство это плохо и каждому сочтётся. Но на сегодняшний день кража для людей стала нормой. Заповедь "не кради" превратилась "не попадись". На данный момент такой образ жизни ведут те, кто ещё умственно не повзрослел. По моему мнению, людям иногда входит это даже в кровь. Они не могут без того что приносит им адреналин. Они будут продолжать до тех пор, пока не понесут какое-то наказание в виде штрафа или чего другого. А иногда не останавливает даже это, они продолжают, красть, не думая о том, что им всё зачтётся.
Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом... Китайський філософ Конфуцій сказав: "Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його". А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману "Гаргантюа і Пантагрюель" писав: "...правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров'я!". Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п'єсу, сміється, обговорює... Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдсна вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Журдена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.
Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журдена в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. "Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!" — стверджує він.
Уже з перших хвилин комедії Журден надзвичайно комічний. Він викликає лакеїв для того, щоб продемонструвати, що вони в нього є, і не знає, як з ними поводитися.
Пан Журден хоче одягатися так, як одягається "все вельможне панство". Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, викликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці — насмішки.
Зрештою, Журден непогана людина, чесний купець, але з дещо хибним уявленням про своє місце в житті.
Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта Ков'єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем.
Отже, Мольєр сміється і над людськими вадами, і над характерами, і над умовами, що ці характери виплекали. Коли ми дивимося або читаємо комедію "Міщанин-шляхтич", то не переймаємося тим, що Журден хотів стати аристократом, для нас це вже не актуально. Нас смішить показ прагнення людини удавати не того, ким він є насправді. Драматург стверджує, що людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності та ні перед ким не плазувати.
СОЧИНЕНИЕ НА СВОБОДНУЮ ТЕМУ
Во 21-ом веке, для того чтобы ощущать себя уверенно и быть в центре интереса, достаточно модно одеваться также иметь один из последних Iphone. Многие подростки в погоне за данной «модой», и за брендовыми предметами, делают множество действий, о которых затем сожалеют: крадут вещи с торговых центров, уходят, с учреждений никак не оплатив.
Расскажу один из случаев, когда я с подружкой пошла в ТЦ, он был не очень большой. Зашли мы в отдел, где продавались вещи, было, много людей и особого внимания на нас некто не обращал. Я смотрела на очки, а она шарфы. Вроде нечего не предвещала беды. Но вдруг она подходит ко мне и говорит, мол, идём отсюда, здесь нет нечего хорошего, так мы и сделали. Выйдя из магазина, отойдя, от него метров 200 она показывает, мне шарф который украла с вешалки. Шарф был очень хорошего качества и стоил не мало. Когда я увидела, цену я немало удивилась. Я некогда не понимала, зачем моя подруга это делает, ведь всё у неё есть. Другой случай был тогда, когда она украла помаду, это было в магазине косметики. Она попросила продавщицу дать ей посмотреть то, что заставило продавца, повернутся спиной.
Я всегда знала, что воровство это плохо и каждому сочтётся. Но на сегодняшний день кража для людей стала нормой. Заповедь "не кради" превратилась "не попадись". На данный момент такой образ жизни ведут те, кто ещё умственно не повзрослел. По моему мнению, людям иногда входит это даже в кровь. Они не могут без того что приносит им адреналин. Они будут продолжать до тех пор, пока не понесут какое-то наказание в виде штрафа или чего другого. А иногда не останавливает даже это, они продолжают, красть, не думая о том, что им всё зачтётся.
Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом... Китайський філософ Конфуцій сказав: "Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його". А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману "Гаргантюа і Пантагрюель" писав: "...правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров'я!". Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п'єсу, сміється, обговорює... Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдсна вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Журдена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.
Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журдена в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. "Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!" — стверджує він.
Уже з перших хвилин комедії Журден надзвичайно комічний. Він викликає лакеїв для того, щоб продемонструвати, що вони в нього є, і не знає, як з ними поводитися.
Пан Журден хоче одягатися так, як одягається "все вельможне панство". Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, викликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці — насмішки.
Зрештою, Журден непогана людина, чесний купець, але з дещо хибним уявленням про своє місце в житті.
Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта Ков'єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем.
Отже, Мольєр сміється і над людськими вадами, і над характерами, і над умовами, що ці характери виплекали. Коли ми дивимося або читаємо комедію "Міщанин-шляхтич", то не переймаємося тим, що Журден хотів стати аристократом, для нас це вже не актуально. Нас смішить показ прагнення людини удавати не того, ким він є насправді. Драматург стверджує, що людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності та ні перед ким не плазувати.