Как-то раз гулял по дому кот и увидел чей-то хвостик за диваном. Он тихо подкрался и увидел что это были 3 мышки которые хотели взять сыр со стола. Они испугались и убежали в норку. Мышки думали как же взять этот сыр а кот думал как поймать этих мышей. Мышки придумали план. Думают они что бы один отвлекал кота а другие пошли быстро брать сыр. Но кот сидел на столе и выжидал их. Как и по плану одна мышка отвлекала кота она начала его дразнить и он побежал за ней. Другие пока что брали сыр но потом кот додумался и быстро побежал к столу он вовремя прибежал. Мышки не успели взять сыр. Они быстро бежали в норку. Кот проследил где их норка. Мышки были очень голодные и одна мышка сказала: Я знаю одну ведьму она может сделать нас кем угодно. Остальные Мышки заинтересовались и согласились что бы их сделали котами. Когда настала ночь кот спал. А мышки быстро убежали через норку на улицу. Одна мышка показывала дорогу. Когда они пришли они увидели домик. Они зашли через норку в двери. Ведьма стояла и варила зелье. Но одна мышка которая ее знает говорит: Эй ведьма! Ведьма услышала повернулась и говорит: Кто это? Это я твой друг мышка помнишь? Ахх да точно. Заметила она их подняла на стол и говорит: Вы что-то хотели? Да ты бы не могла сделать нас котами? Ведьма отвечает: Конечно могу. Прочитала она заклинание и через 2 секунды мышки стали котами. Говорит мышка тебе огромное! И убежали они. Вернувшись домой они не могли зайти через норку и думают. Давайте зайдём через вход для котов? Зашли они в дом и видят сыр на столе. Один кот прыгнул на стол берёт в рот сыр и бигом с дому. Идут опять к ведьме и говорят: сделай нас обратно мышками! Ведьма отвечает: Простите я не могу вернуть обратный ваш образ. Как это?? Ты же ведьма! Да но я не могу вернуть ваш облик мышей. О нет думают мышки но потом видят что ведьма превращается в кота! в того с которым они живут. И говорят что?? ты был ведьмой?? Кот отвечает да потому что я волшебный кот. И могу стать кем захочу. Мышка говорит но зачем ты нас сделал котами? Проучить вас что нельзя трогать чужие вещи перед тем как не спросить! Прости нас верни наш облик тебя! Кот согласился. Когда он их сделал обратно мышками они были голодными. Но кот был добрым поэтому принёс им не много сыра. С тех пор кот и мышки жили дружно и они всегда друг-другу.
Яким характером мав мати російська людина, аби здолати кривду моральні випробування, послані долею. Що зміг зберегти у душі? Такі питання задає своїх читачів Михайло Шолохов у своєму оповіданні «Доля людини».Испокон віці найкращими рисами людського характеру вважалися стійкість, великодушність, чесність, мужність, вірність, вміння любити, патріотизм, працьовитість, самовідданість. Такими рисами має головним героєм оповідання Шолохова «Доля людини» Андрій Соколов. Свідчення того - його життя.Помыкавшись по белу світу, Андрій осів у Воронежі, знайшов дівчину «до душі». «Хороша попалася мені дівка! Смирная, весела, догідлива і розумниця, не мені подружжя... Не було вродливіша і желанней її, був у світі не залишиться!». Зажили Андрій та Ірина щасливо, радуючи одне одного. Їх любов подарувала їм дітей, які, своєю чергою, радували своїх. А «старшенький, Анатолій, виявився таким здатним до математики, що про них навіть з газети писали». Своє щастя герой бачить у простих радощах життя. Головне йому - будинок, копил сім'ї, здоров'я дітей, повагу один до друга. «Чого ще більше треба?» - запитує Андрій Соколов. У його житті усе гармонійно, майбутнє бачиться ясно. Однак у світ, побудований так бережно і любовно, вривається війна. Андрій Соколов починає свій виступ зі спогадів про мирного життя, тому, що десяти роках те, що здавалося звичайним, стало дорожче.Зворушлива сцена прощання Андрія з родиною розкриває нам його чутливу люблячу душу. Дітей своїх він називає ласкаво «Настуся і Олюшка». Назавжди залишилася у пам'яті героя його єдина й улюблена дружина. «Такий вона й пам'яті мені протягом усього життя залишилася: руки, притиснуті до грудях, білі губи й широкі розкриті очі, повні сліз». Свою вірність любові Андрій довів: адже від дня смерті його дружини минуло кілька років, і і залишалося одне. Спогади Андрія сповнені гіркоти через те невдоволення, яку він виявив стосовно дружині. «Зло мене тут є взяла! Силою я розняв її руками і легенько штовхнув в плечі...» А відштовхнув її за слова: «Родненький мій... Андрійко... не побачимося... ми з тобою... більше... у цьому... світлі...»Тут неможливо згадати плач Ярославни. Ірина притиснулася до чоловіка, «як лист до гілці», «сама вся вперед хилиться, ніби хоче піднятися проти сильного вітру». Так, сильний вітер обрушився про країну. І пішла мирне життя... І, може, не дружину зовсім відштовхнув Андрій від, та її пророчі слова, не в них вірити, шукаючи швидке повернення.Військова доля Андрія Соколова давалося важко. Недовго довелося йому повоювати. Потрапив в полон травні 1942 року під Лоховеньками. Хотів стоячи зустріти свою смерть, так не розстріляли його, а взяли його в полон. І тут виявив свій характер Соколов. «Бачиш, яке діло, братуха, ще з першого дня задумав я йти до своїх. Але хотів напевно» У полоні Соколов виказав вищі людські якості: щирість, безстрашність, до ближнім. «Важко мені, братуха, згадувати, та ще важче розповідати у тому, що довелося пережити у полоні.Як пригадаєш нелюдские борошна, які довелося винести там, у Німеччині, як пригадаєш всіх друзів-товаришів, які загинули, замучені там, в таборах, серце не у грудях, а горлянці б'ється, як важко стає дихати...»Особливо яскраво проявився характер Андрія в сцені допиту у Мюллера. Він побоявся сказати безжалісному коменданту табору про нестерпні умови праці. Попри те що, що цілком залежав від коменданта, поводився з великим гідністю. Саме це гідність і оцінив комендант Мюллер, назвавши Андрія Соколова «справжнім російським солдатом». А визнання ворога важить багато. У цьому сцені характер Андрія Соколова розкривається з героїчної боку. Голодний і смертельно утомлений, стоячи перед смерті, він залишався людиною, зберіг свою честь.По поверненню від Мюллера Соколов розділив усе, що дав йому комендант між всіма військовополоненими: «дісталося кожному хліба порціями зі сірникову коробку, кожну крихти брали на облік, ну, а сала, сам розумієш, - лише губи помастити. Проте поділили без образи». Отже, можна відповісти такі риси характеру героя, як щедрість і доброту.Втікши з полону, Андрій Соколов замислився про залишеній у Воронежі сім'ї, про щастя у рідному домі - важливі людські цінності. Проте доля не пощадила його. Він дізнається страшну звістку загибелі своєї сім'ї. «У червні сорок другого року німці бомбили авіазавод, і жодна важка бомба потрапила просто у мою хатенку. Ірина дочки були саме вдома... Далі отримав то від полковника місячну відпустку, за тиждень був у Воронежі. Пішки дотопал до мосту, де колись сімейно жив. Глибока воронка, налита іржавою водою, колом бур'ян до пояса... Глушина, тиша цвинтарна. Ой, і тяжко було мені, братуха!»Втрата своїх близьких і вдома принесла у життя героя порожнечу. Він залишилася сама однією з усіма мінливостями долі. Лише за мить «зблиснула йому радість, як сонечко через хмари: знайшовся Анатолій». І знову виникла надія відродження сім'ї, з'явилися «старечі мріяння» про майбутнє сина, внучатах.
