Как поэт передает восторг от наступления весны? Обратите внимание на различные детали описания весенней природы, на художественные средства, с которых создается образ весны. ( )
1. Обилие восклицательных предложений: Весна, весна! как воздух чист! Как ясен небосклон! Шумят ручьи! блестят ручьи! и т.д.
2. Прямое называние воздействия весны: Слепит мне очи; С ручьем она (душа) ручей И с птичкой птичка! с ним журчит, Летает в небе с ней! ...радует ее И солнце, и весна!
3. Использование торжественной лексики в изображении природы: На торжествующем хребте; Заздравный гимн весне;
4. Создание образа возрождения и мощи природы: Взревев, река несет; И шумен и душист; И в яркой вышине Незримый жавронок поет; На крыльях ветерка, Ласкаясь к солнечным лучам, Летают облака!
Что поэт говорит о влиянии весны на человека? ( )
Герой Баратынского оказывается бессильным перед напором весны. Он сам не может объяснить того, что с ним происходит, он застигнут врасплох: Что с нею, что с моей душой? Зачем так радует ее И солнце, и весна!
Душа человека под влиянием весеннего буйства природы тоже начинает возрождаться:
С ручьем она ручей
И с птичкой птичка! с ним журчит,
Летает в небе с ней!
В конце концов герой прекращает пытаться понять, "Ликует ли, как дочь стихий, На пире их она." Он бросает удалое и легкомысленное: "Что нужды!" - и наслаждается.
Для пересічного українця історія ця стала відомою з 19 березня 1997 року, коли у друкованому органі Всесоюзної центральної ради профспілок газеті «Труд» з’явилася публікація харківського кореспондента Олександра Чепалова «Махмуд Есамбаєв: Не гоже забувати своїх Богів», де йшлося про долю українського хлопця з-під Полтави, льотчика, героя Радянського Союзу, який став у Канаді вождем племені ірокезів. Рівно через 30 років після канадської виставки ЕКСПО-67 видатний танцівник, член радянської делегації, розповів її авторові публікації.
Чому ж Есамбаєв з 1967 року мовчав про цю неймовірну історію? Відповідь на це питання можна знайти в «Труді», у зізнанні самого вождя, які відтворив танцівник:
«– Я б пішки пішов через океан на батьківщину. Та не можна було».
Очевидно, вже ніхто не довідається, про що тоді у вігвамі говорив віч-на-віч з вождем визначний артист: вхід охороняли індіанські воїни, і навіть чекістів, котрі супроводжували радянську делегацію, туди не пустили. «Мовчанку» Есамбаєв витримав 30 років. Чому ж її порушив? Можливо, вважав, що минув значний час. А мо’, до відвертості спонукало гарне товариство та чарка, бо ця розмова з Есамбаєвим відбувалася в ресторані. Журналіст навіть записав її на магнітофон. Це вже згодом танцівник чомусь став відмовлятися від своїх слів, а знічений і навіть обурений журналіст божився Ользі Василівні Рубан, небозі Івана Івановича Даценка, що ані слова «відсебеньок» до цієї історії не доточив, і на підтвердження був готовий надати магнітофонні записи тої розмови.
Відповідь:
Как поэт передает восторг от наступления весны? Обратите внимание на различные детали описания весенней природы, на художественные средства, с которых создается образ весны. ( )
1. Обилие восклицательных предложений: Весна, весна! как воздух чист! Как ясен небосклон! Шумят ручьи! блестят ручьи! и т.д.
2. Прямое называние воздействия весны: Слепит мне очи; С ручьем она (душа) ручей И с птичкой птичка! с ним журчит, Летает в небе с ней! ...радует ее И солнце, и весна!
3. Использование торжественной лексики в изображении природы: На торжествующем хребте; Заздравный гимн весне;
4. Создание образа возрождения и мощи природы: Взревев, река несет; И шумен и душист; И в яркой вышине Незримый жавронок поет; На крыльях ветерка, Ласкаясь к солнечным лучам, Летают облака!
Что поэт говорит о влиянии весны на человека? ( )
Герой Баратынского оказывается бессильным перед напором весны. Он сам не может объяснить того, что с ним происходит, он застигнут врасплох: Что с нею, что с моей душой? Зачем так радует ее И солнце, и весна!
Душа человека под влиянием весеннего буйства природы тоже начинает возрождаться:
С ручьем она ручей
И с птичкой птичка! с ним журчит,
Летает в небе с ней!
В конце концов герой прекращает пытаться понять, "Ликует ли, как дочь стихий, На пире их она." Он бросает удалое и легкомысленное: "Что нужды!" - и наслаждается.
Пояснення:
Для пересічного українця історія ця стала відомою з 19 березня 1997 року, коли у друкованому органі Всесоюзної центральної ради профспілок газеті «Труд» з’явилася публікація харківського кореспондента Олександра Чепалова «Махмуд Есамбаєв: Не гоже забувати своїх Богів», де йшлося про долю українського хлопця з-під Полтави, льотчика, героя Радянського Союзу, який став у Канаді вождем племені ірокезів. Рівно через 30 років після канадської виставки ЕКСПО-67 видатний танцівник, член радянської делегації, розповів її авторові публікації.
Чому ж Есамбаєв з 1967 року мовчав про цю неймовірну історію? Відповідь на це питання можна знайти в «Труді», у зізнанні самого вождя, які відтворив танцівник:
«– Я б пішки пішов через океан на батьківщину. Та не можна було».
Очевидно, вже ніхто не довідається, про що тоді у вігвамі говорив віч-на-віч з вождем визначний артист: вхід охороняли індіанські воїни, і навіть чекістів, котрі супроводжували радянську делегацію, туди не пустили. «Мовчанку» Есамбаєв витримав 30 років. Чому ж її порушив? Можливо, вважав, що минув значний час. А мо’, до відвертості спонукало гарне товариство та чарка, бо ця розмова з Есамбаєвим відбувалася в ресторані. Журналіст навіть записав її на магнітофон. Це вже згодом танцівник чомусь став відмовлятися від своїх слів, а знічений і навіть обурений журналіст божився Ользі Василівні Рубан, небозі Івана Івановича Даценка, що ані слова «відсебеньок» до цієї історії не доточив, і на підтвердження був готовий надати магнітофонні записи тої розмови.
Объяснение: