Дз: составить рассказ из 15 - 20 предложений, в которых будут словосочетания, относящиеся к правилу "закон родительного падежа" по вариантам: тема "зимний лес", предложения разобрать на речевые такты и выделить ударные слова.
Хайку (іноді хокку ) – це короткі вірші без рими, в яких використовується мова відчуттів для вираження емоцій і образів. Часто натхненням для хайку служать природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції. Жанр поезії хайку був створений в Японії, а вже пізніше став використовуватися поетами у всьому світі, включаючи і Росію. Прочитавши цю статтю, ви зможете ближче познайомитися з хайку, а також дізнатися, як складати хайку самостійно.
Розуміння структури хайку
Ознайомтеся зі звуковою структурою хайку. Традиційне японське хайку складається з 17 «він», або звуків, розділених на три частини: 5 звуків, 7 звуків і 5 звуків. У українській мові «він» прирівнюється до стилю. З моменту своєї появи жанр хайку зазнав деяких змін, і сьогодні багато авторів хайку, ні японські, ні росіяни, не дотримуються структури з 17 складів.
Склади в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японського, в якому майже всі склади однакової довжини. Тому хайку з 17 складів російською мовою може виявитися куди довше аналогічного японського, порушуючи, таким чином, концепцію глибоко опису образу кількома звуками. Як було сказано, форма 5-7-5 більше не вважається обов’язковою, однак у шкільній програмі це не зазначено, і більшість школярів вивчають хайку на основі консервативних стандартів.
Якщо, пишучи хайку, ви не можете визначитися з кількістю складів, то зверніться до японського правилом, згідно з яким хайку має читатися на одному диханні. Значить, довжина хайку українською мовою може варіюватися від 6 до 16 складів.
Наприклад, прочитайте хайку Кобаяші Ісса в перекладі В. Маркової :
Ах, не топчи траву !
Там світлячки сяяли
Вчора нічний часом.
Використовуйте хайку для зіставлення двох ідей. Японське слово кіру, що значить різка, служить для позначення дуже важливого принципу розбиття хайку на дві частини. Ці частини не повинні залежати один від одного граматично і образно.
Михайло Коцюбинський, услiд за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих Украïни. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, "який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi". Тi розповiдi пробуджували в дитячiй головi химернi мрiï, вояцький запал. Остап не хотiв змиритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба в пана. Вiн часто згадує, як катували сивого дiдуся на стайнi, як погрожував оббiлувати i його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдноï землi, але жити в неволi - гiрше смертi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженоï, стражденноï, а й сильноï, смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. "Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки... то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе", - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо ïх, коли з жахом стежить Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв i в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого; коли чорна безодня дунайськоï води заховує тiло...
Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює волелюбнiсть украïнського народу, його прагнення будь-якою цiною добитися свободи.
Хайку (іноді хокку ) – це короткі вірші без рими, в яких використовується мова відчуттів для вираження емоцій і образів. Часто натхненням для хайку служать природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції. Жанр поезії хайку був створений в Японії, а вже пізніше став використовуватися поетами у всьому світі, включаючи і Росію. Прочитавши цю статтю, ви зможете ближче познайомитися з хайку, а також дізнатися, як складати хайку самостійно.
Розуміння структури хайку
Ознайомтеся зі звуковою структурою хайку. Традиційне японське хайку складається з 17 «він», або звуків, розділених на три частини: 5 звуків, 7 звуків і 5 звуків. У українській мові «він» прирівнюється до стилю. З моменту своєї появи жанр хайку зазнав деяких змін, і сьогодні багато авторів хайку, ні японські, ні росіяни, не дотримуються структури з 17 складів.
Склади в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японського, в якому майже всі склади однакової довжини. Тому хайку з 17 складів російською мовою може виявитися куди довше аналогічного японського, порушуючи, таким чином, концепцію глибоко опису образу кількома звуками. Як було сказано, форма 5-7-5 більше не вважається обов’язковою, однак у шкільній програмі це не зазначено, і більшість школярів вивчають хайку на основі консервативних стандартів.
Якщо, пишучи хайку, ви не можете визначитися з кількістю складів, то зверніться до японського правилом, згідно з яким хайку має читатися на одному диханні. Значить, довжина хайку українською мовою може варіюватися від 6 до 16 складів.
Наприклад, прочитайте хайку Кобаяші Ісса в перекладі В. Маркової :
Ах, не топчи траву !
Там світлячки сяяли
Вчора нічний часом.
Використовуйте хайку для зіставлення двох ідей. Японське слово кіру, що значить різка, служить для позначення дуже важливого принципу розбиття хайку на дві частини. Ці частини не повинні залежати один від одного граматично і образно.
Михайло Коцюбинський, услiд за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих Украïни. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, "який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi". Тi розповiдi пробуджували в дитячiй головi химернi мрiï, вояцький запал. Остап не хотiв змиритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба в пана. Вiн часто згадує, як катували сивого дiдуся на стайнi, як погрожував оббiлувати i його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдноï землi, але жити в неволi - гiрше смертi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженоï, стражденноï, а й сильноï, смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. "Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки... то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе", - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо ïх, коли з жахом стежить Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв i в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого; коли чорна безодня дунайськоï води заховує тiло...
Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює волелюбнiсть украïнського народу, його прагнення будь-якою цiною добитися свободи.