л. н. толстой написал рассказ «кавказский пленник» в конце 19 века. в то время на кавказе не утихали военные действия, постоянно происходили стычки с горцами. рассказ повествует о судьбах двух главных героев, офицеров жилина и костылина.
сюжет рассказа достаточно прост: герои в плен к горцам и пытаются совершить побег. однако толстой показывает, насколько разным может быть поведение людей в одной ситуации. жилин – человек действия, это проявляется в каждом его поступке. став пленником, он не ждет от судьбы подарков. когда жилин узнает, что его согласны отпустить за выкуп в 5000 рублей, он не соглашается пассивно ждать извне и полагается только на себя. он знает, что ему не на кого рассчитывать, а обременять больную мать ему не хочется. даже в плену костылин быстро завоевывает уважение людей как человек грамотный и трудолюбивый. многие начинают обращаться к нему за или советом, а дочь татарина дина даже тайно подкармливает его.
другой герой рассказа, костылин, напротив, только жалуется на судьбу и становится обузой для своего товарища по несчастью. тогда как жилин не теряет времени и даже в плену находит себе занятие, рукодельничает, а по ночам готовится к побегу, костылин бездействует. именно по вине костылина первая попытка спастись заканчивается неудачей. во время побега он растер ноги, да и вообще быстро выбился из сил. и в этой ситуации снова проявляется такой разный характер героев. худой жилин не бросает товарища, пытается унести грузного костылина на себе. однако, в этот раз героям не удается спастись.
после возвращения в плен дела идут еще хуже. жилин и костылин сидят в яме, надеяться им больше не на что, кроме выкупа. тем не менее, жилин и теперь не сдается. еще в начала своего заключения он заводит дружбу с диной, дочкой татарина. и теперь она, сжалившись, приносит ему шест. в этот раз жилин совершает побег в одиночку, с колодками на ногах. восемь верст – огромное расстояние, но жилину удается его преодолеть с такой тяжелой ношей. костылин также возвращается домой спустя какое-то время – заботе товарищей, которые заплатили за него пять тысяч.
что же хотел сказать толстой, показывая читателю две такие разные модели поведения? в первую очередь, следует обратить внимание на имена героев. они рифмуются, но значение имеют совершенно разное. жилин – человек невысокого роста, крепкий и подвижный. костылин, напротив, грузный, пассивный и тяжелый на подъем. на протяжении рассказа он только то и делает, что мешает своем товарищу.
интересно также проанализировать название рассказа. героев два, но произведение называется «кавказский пленник». возможно, толстой хотел показать, что настоящим героем может быть лишь тот, кто действует и не пасует перед трудностями. люди пассивные становятся по жизни обузой для других, не развиваясь и не стремясь ни к чему. таким образом, автор показывает, что не все в жизни зависит от обстоятельств, и каждый человек сам творит свою судьбу.
Відповідь:Роман «451 градус за Фаренгейтом» розповідає про тоталітарне суспільство, в якому література заборонена, а пожежники повинні спалювати всі заборонені книги, які виявлять, разом з будинками. Власники книг при цьому підлягають арешту, одного з них навіть відправляють до психіатричної лікарні. Автор описав людей, які втратили зв'язок один з одним, з природою, з інтелектуальним спадком людства. Люди поспішають на роботу чи з роботи, ніколи не говорячи про те, що вони думають або відчувають, розмовляючи лише про безглузді дрібниці, захоплюючись тільки матеріальними цінностями. Удома вони оточують себе інтерактивним телебаченням, яке проектує зображення відразу на стіни (в які вбудовані кінескопи), і заповнюють свій вільний час переглядом телевізійних передач, нескінченних і безглуздих серіалів. Однак «щаслива», на перший погляд, держава перебуває на порозі тотальної руйнівної війни, якій все ж судилося розпочатися.
Головний герой роману, пожежник Ґай Монтеґ знайомиться з сімнадцятирічною дівчиною Кларіссою Маклеллан і починає розуміти, що можливе й інше життя. Кларіссу вважають дивною через її захоплення природою, бажанням говорити про почуття, думки життя. Монтеґ любить свою роботу, але таємно забирає з декількох будинків книги, які повинен був спалити. Смерть Кларісси, яку збиває автомобіль, зустріч з жінкою, яка відмовляється покинути свій будинок, залитий гасом, і сама черкає сірником об поруччя та спалює себе разом з книгами, підсилює внутрішній розлад Ґая. Пізніше Ґай пригадує прізвище «Рідлі», яке звучить у фразі тієї жінки: «Будь мужнім, Рідлі. Божою милістю ми запалимо сьогодні в Англії таку свічку, яку, я вірю, їм ніколи не загасити». Начальник Монтеґа, брандмейстер Бітті, пояснює Монтеґу слова старої жінки: «Людина на ім'я Латімер сказав це людині, яку звали Ніколас Рідлі, коли їх спалювали на багатті за єресь в Оксфорді 16 жовтня 1555 року». Монтеґ вирішує кинути свою роботу після того, що сталося. Він прикидається хворим на добу.
Брандмейстер Бітті дає Гаю день на те, щоб отямитися, кажучи, що у кожного пожежника бувають такі хвилини в житті. Але після цього натякає, що Монтеґ повинен принести книгу, яку він вкрав у жінки, яка згоріла, і сховав під подушку, щоб спалити її. Бітті стверджує, що сенс знищення книг полягає в тому, щоб зробити всіх щасливими. Він пояснює Монтеґу, що без книг не буде ніяких суперечливих думок і теорій і ніхто не буде виділятися, ставати розумнішим за сусіда. А з книгами — «хто знає, хто може стати мішенню добре начитаної людини?». Життя громадян цього суспільства абсолютно позбавлене негативних емоцій — вони тільки те й роблять, що розважаються. Навіть смерть людини «с тепер трупи померлих кремують вже через п'ять хвилин, щоб нікого не турбувати. Монтеґ намагається розібратися в своїх думках свою дружину Мілдред до йому в цьому, починає діставати зі схованки за ґратами вентиляції книги і читати уривки з них, але дружина не розуміє його, вона нажахана тим, що відбувається, кричить про те, що він їх погубить. Вона відсторонюється від нього, надягаючи навушники, спілкуючись зі своїми телевізійними «родичами» і з сусідками.
Ґай згадує про старого Фабера, якого він зустрів рік тому в парку. Старий сховав щось до лівої кишені пальто, побачивши Монтеґа, різко встав, немов хотів втекти, але Монтеґ зупинив його, потім завів розмову про погоду і т. д. Старий спочатку злякався, але потім зізнався, що він, колишній професор англійської мови, осмілів, став більш балакучим і прочитав напам'ять кілька віршів. Обидва уникали згадування в розмові того, що Монтеґ — пожежник. Фабер написав йому свою адресу на клаптику паперу: «Для вашої картотеки, — сказав старий, — на той випадок, якщо ви надумаєте розсердитися на мене». Ґай знаходить картку колишнього професора, відкривши шафу в спальні, в ящику з написом «Майбутні розслідування» і дзвонить Фаберу. Він з'являється в нього вдома з Біблією вислухати його, навчити розуміти те, що він читає. Фабер дає Монтеґу мініатюрний приймач, схожий на слуховий апарат, для екстреного зв'язку. Вони домовляються про те, що будуть діяти спільно — робити копії книг за до друкаря (знайомого Фабера), чекати війни, яка зруйнує нинішній порядок речей, і сподіватися, що тоді, в тиші, можна буде почути їх шепіт.
ответ:
л. н. толстой написал рассказ «кавказский пленник» в конце 19 века. в то время на кавказе не утихали военные действия, постоянно происходили стычки с горцами. рассказ повествует о судьбах двух главных героев, офицеров жилина и костылина.
сюжет рассказа достаточно прост: герои в плен к горцам и пытаются совершить побег. однако толстой показывает, насколько разным может быть поведение людей в одной ситуации. жилин – человек действия, это проявляется в каждом его поступке. став пленником, он не ждет от судьбы подарков. когда жилин узнает, что его согласны отпустить за выкуп в 5000 рублей, он не соглашается пассивно ждать извне и полагается только на себя. он знает, что ему не на кого рассчитывать, а обременять больную мать ему не хочется. даже в плену костылин быстро завоевывает уважение людей как человек грамотный и трудолюбивый. многие начинают обращаться к нему за или советом, а дочь татарина дина даже тайно подкармливает его.
другой герой рассказа, костылин, напротив, только жалуется на судьбу и становится обузой для своего товарища по несчастью. тогда как жилин не теряет времени и даже в плену находит себе занятие, рукодельничает, а по ночам готовится к побегу, костылин бездействует. именно по вине костылина первая попытка спастись заканчивается неудачей. во время побега он растер ноги, да и вообще быстро выбился из сил. и в этой ситуации снова проявляется такой разный характер героев. худой жилин не бросает товарища, пытается унести грузного костылина на себе. однако, в этот раз героям не удается спастись.
после возвращения в плен дела идут еще хуже. жилин и костылин сидят в яме, надеяться им больше не на что, кроме выкупа. тем не менее, жилин и теперь не сдается. еще в начала своего заключения он заводит дружбу с диной, дочкой татарина. и теперь она, сжалившись, приносит ему шест. в этот раз жилин совершает побег в одиночку, с колодками на ногах. восемь верст – огромное расстояние, но жилину удается его преодолеть с такой тяжелой ношей. костылин также возвращается домой спустя какое-то время – заботе товарищей, которые заплатили за него пять тысяч.
что же хотел сказать толстой, показывая читателю две такие разные модели поведения? в первую очередь, следует обратить внимание на имена героев. они рифмуются, но значение имеют совершенно разное. жилин – человек невысокого роста, крепкий и подвижный. костылин, напротив, грузный, пассивный и тяжелый на подъем. на протяжении рассказа он только то и делает, что мешает своем товарищу.
интересно также проанализировать название рассказа. героев два, но произведение называется «кавказский пленник». возможно, толстой хотел показать, что настоящим героем может быть лишь тот, кто действует и не пасует перед трудностями. люди пассивные становятся по жизни обузой для других, не развиваясь и не стремясь ни к чему. таким образом, автор показывает, что не все в жизни зависит от обстоятельств, и каждый человек сам творит свою судьбу.
объяснение:
Відповідь:Роман «451 градус за Фаренгейтом» розповідає про тоталітарне суспільство, в якому література заборонена, а пожежники повинні спалювати всі заборонені книги, які виявлять, разом з будинками. Власники книг при цьому підлягають арешту, одного з них навіть відправляють до психіатричної лікарні. Автор описав людей, які втратили зв'язок один з одним, з природою, з інтелектуальним спадком людства. Люди поспішають на роботу чи з роботи, ніколи не говорячи про те, що вони думають або відчувають, розмовляючи лише про безглузді дрібниці, захоплюючись тільки матеріальними цінностями. Удома вони оточують себе інтерактивним телебаченням, яке проектує зображення відразу на стіни (в які вбудовані кінескопи), і заповнюють свій вільний час переглядом телевізійних передач, нескінченних і безглуздих серіалів. Однак «щаслива», на перший погляд, держава перебуває на порозі тотальної руйнівної війни, якій все ж судилося розпочатися.
Головний герой роману, пожежник Ґай Монтеґ знайомиться з сімнадцятирічною дівчиною Кларіссою Маклеллан і починає розуміти, що можливе й інше життя. Кларіссу вважають дивною через її захоплення природою, бажанням говорити про почуття, думки життя. Монтеґ любить свою роботу, але таємно забирає з декількох будинків книги, які повинен був спалити. Смерть Кларісси, яку збиває автомобіль, зустріч з жінкою, яка відмовляється покинути свій будинок, залитий гасом, і сама черкає сірником об поруччя та спалює себе разом з книгами, підсилює внутрішній розлад Ґая. Пізніше Ґай пригадує прізвище «Рідлі», яке звучить у фразі тієї жінки: «Будь мужнім, Рідлі. Божою милістю ми запалимо сьогодні в Англії таку свічку, яку, я вірю, їм ніколи не загасити». Начальник Монтеґа, брандмейстер Бітті, пояснює Монтеґу слова старої жінки: «Людина на ім'я Латімер сказав це людині, яку звали Ніколас Рідлі, коли їх спалювали на багатті за єресь в Оксфорді 16 жовтня 1555 року». Монтеґ вирішує кинути свою роботу після того, що сталося. Він прикидається хворим на добу.
Брандмейстер Бітті дає Гаю день на те, щоб отямитися, кажучи, що у кожного пожежника бувають такі хвилини в житті. Але після цього натякає, що Монтеґ повинен принести книгу, яку він вкрав у жінки, яка згоріла, і сховав під подушку, щоб спалити її. Бітті стверджує, що сенс знищення книг полягає в тому, щоб зробити всіх щасливими. Він пояснює Монтеґу, що без книг не буде ніяких суперечливих думок і теорій і ніхто не буде виділятися, ставати розумнішим за сусіда. А з книгами — «хто знає, хто може стати мішенню добре начитаної людини?». Життя громадян цього суспільства абсолютно позбавлене негативних емоцій — вони тільки те й роблять, що розважаються. Навіть смерть людини «с тепер трупи померлих кремують вже через п'ять хвилин, щоб нікого не турбувати. Монтеґ намагається розібратися в своїх думках свою дружину Мілдред до йому в цьому, починає діставати зі схованки за ґратами вентиляції книги і читати уривки з них, але дружина не розуміє його, вона нажахана тим, що відбувається, кричить про те, що він їх погубить. Вона відсторонюється від нього, надягаючи навушники, спілкуючись зі своїми телевізійними «родичами» і з сусідками.
Ґай згадує про старого Фабера, якого він зустрів рік тому в парку. Старий сховав щось до лівої кишені пальто, побачивши Монтеґа, різко встав, немов хотів втекти, але Монтеґ зупинив його, потім завів розмову про погоду і т. д. Старий спочатку злякався, але потім зізнався, що він, колишній професор англійської мови, осмілів, став більш балакучим і прочитав напам'ять кілька віршів. Обидва уникали згадування в розмові того, що Монтеґ — пожежник. Фабер написав йому свою адресу на клаптику паперу: «Для вашої картотеки, — сказав старий, — на той випадок, якщо ви надумаєте розсердитися на мене». Ґай знаходить картку колишнього професора, відкривши шафу в спальні, в ящику з написом «Майбутні розслідування» і дзвонить Фаберу. Він з'являється в нього вдома з Біблією вислухати його, навчити розуміти те, що він читає. Фабер дає Монтеґу мініатюрний приймач, схожий на слуховий апарат, для екстреного зв'язку. Вони домовляються про те, що будуть діяти спільно — робити копії книг за до друкаря (знайомого Фабера), чекати війни, яка зруйнує нинішній порядок речей, і сподіватися, що тоді, в тиші, можна буде почути їх шепіт.