Bсвоем творчестве, отличаемом экспрессией и грубостью, В. В. Маяковский громогласно воспевал коммунизм и октябрьскую революцию. Считаемый одним из литературных идеологов революции, он также часто нарушал общепринятые поэтические каноны и отстаивал новые веяния. Чувственные лирические произведения он писал редко. Однако каждое такое стихотворение выходило у В. В. Маяковского на удивление мелодичным и трогательным. Вопреки реакции критиков, «поэт революции» не боялся демонстрировать красоту окружающего мира и обнажать перед читателями свою душу.
Одни из произведений, поражающих своей нежностью, игривостью и наивностью является стихотворение «Тучкины штучки», написанное в 1917 году и позже опубликованное в его сборнике «Для детков».
По звучанию стихотворение напоминает детскую считалочку. При этом короткое двенадцатистрочное стихотворение разделено на шесть дистихов с парной рифмой. Размер стихотворения – шестистопный ямб.
Лирический герой произведения разглядывает тучи, мирно плывущие по небу. Он явно обладает ярким воображением, поскольку на небе ему удается разглядеть очертания людей и животных. Если одна туча напоминает ему верблюда, то другая сравнивается со слоненком, рассыпающимся на множество более маленьких слонят. Остальные тучки, по мнению лирического героя, пугаются этого и таят, образуя что-то бесформенное.
В произведении автор использует множество средств выразительности, делающие его ярким, живым, напоминающим игру. Это сравнения (тучи сравниваются с людьми), олицетворения («солнце погналось»), метафоры («солнце – желтый жираф») и характерные для творчества В. В. Маяковского неологизмы («в небосинем лоне»).
В отличие от большинства произведений В. В. Маяковского, данное произведение не наделено моралью и глубоким смыслом. Поэт пытался передать читателю впечатления от увиденного и продемонстрировать красоту, спрятанную в обыденных вещах.
Мольєр (Жан Батіст Поклен) прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічним виставам не надавали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, яке має лише розважати публіку. Мольєр вкладав у комедії зовсім інший смисл. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й сюжети для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їх самих з усіма їхніми пристрастями, вадами та помилками. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його комедіям особливої життєвості й динамізму. Його твори стали вираженням духу народу, духу вільнодумства, непокори й протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що у класицизмі комедія має не меншу, а, можливо, навіть і більшу значущість, ніж трагедія. Водночас митець був сміливим новатором у галузі літератури й театральної діяльності: вийшовши за межі класицизму, він заснував нові принципи драматургії.
Талант Мольєра розвинувся за часів утвердження королівської влади у Франції. Людовік XIV, «король - сонце», очікував від класицистів уславлення абсолютизму. І дійсно, величезна кількість творів класицизму монаршу волю, однак, незважаючи на безліч хвалебних творів на честь короля, справжнім володарем епохи став Мольєр - великий король комедії. До нього прислухався не лише король, а й церковники, аристократи та буржуа. Мольєра не любили можновладці, але він став володарем думок і почуттів народу.
Объяснение:
Bсвоем творчестве, отличаемом экспрессией и грубостью, В. В. Маяковский громогласно воспевал коммунизм и октябрьскую революцию. Считаемый одним из литературных идеологов революции, он также часто нарушал общепринятые поэтические каноны и отстаивал новые веяния. Чувственные лирические произведения он писал редко. Однако каждое такое стихотворение выходило у В. В. Маяковского на удивление мелодичным и трогательным. Вопреки реакции критиков, «поэт революции» не боялся демонстрировать красоту окружающего мира и обнажать перед читателями свою душу.
Одни из произведений, поражающих своей нежностью, игривостью и наивностью является стихотворение «Тучкины штучки», написанное в 1917 году и позже опубликованное в его сборнике «Для детков».
По звучанию стихотворение напоминает детскую считалочку. При этом короткое двенадцатистрочное стихотворение разделено на шесть дистихов с парной рифмой. Размер стихотворения – шестистопный ямб.
Лирический герой произведения разглядывает тучи, мирно плывущие по небу. Он явно обладает ярким воображением, поскольку на небе ему удается разглядеть очертания людей и животных. Если одна туча напоминает ему верблюда, то другая сравнивается со слоненком, рассыпающимся на множество более маленьких слонят. Остальные тучки, по мнению лирического героя, пугаются этого и таят, образуя что-то бесформенное.
В произведении автор использует множество средств выразительности, делающие его ярким, живым, напоминающим игру. Это сравнения (тучи сравниваются с людьми), олицетворения («солнце погналось»), метафоры («солнце – желтый жираф») и характерные для творчества В. В. Маяковского неологизмы («в небосинем лоне»).
В отличие от большинства произведений В. В. Маяковского, данное произведение не наделено моралью и глубоким смыслом. Поэт пытался передать читателю впечатления от увиденного и продемонстрировать красоту, спрятанную в обыденных вещах.
Мольєр (Жан Батіст Поклен) прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічним виставам не надавали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, яке має лише розважати публіку. Мольєр вкладав у комедії зовсім інший смисл. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й сюжети для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їх самих з усіма їхніми пристрастями, вадами та помилками. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його комедіям особливої життєвості й динамізму. Його твори стали вираженням духу народу, духу вільнодумства, непокори й протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що у класицизмі комедія має не меншу, а, можливо, навіть і більшу значущість, ніж трагедія. Водночас митець був сміливим новатором у галузі літератури й театральної діяльності: вийшовши за межі класицизму, він заснував нові принципи драматургії.
Талант Мольєра розвинувся за часів утвердження королівської влади у Франції. Людовік XIV, «король - сонце», очікував від класицистів уславлення абсолютизму. І дійсно, величезна кількість творів класицизму монаршу волю, однак, незважаючи на безліч хвалебних творів на честь короля, справжнім володарем епохи став Мольєр - великий король комедії. До нього прислухався не лише король, а й церковники, аристократи та буржуа. Мольєра не любили можновладці, але він став володарем думок і почуттів народу.
Объяснение: