Гуманизм, доброта и самопожертвование учителя. Повесть В. Г. Распутина « Уроки французского» переносят нас в далекое послевоенное время. Для нас, современных читателей, подчас бывает трудным понять все те обстоятельства, в которых жили люди в то нелегкое время. Голодающий мальчик, главный герой повести, не исключение, а скорее правило. Ведь именно так жили большинство людей. У мальчишки нет отца, а в семье, помимо него, много детей. Измученная мать не может прокормить всю семью. Но тем не менее она отправляет старшего сына учиться. Она верит в то, что у него будет хотя бы надежда на лучшую жизнь. Ведь до сих пор ничего хорошего в его жизни не происходило. Главный герой рассказывает, как «глотал сам, и заставлял глотать свою сестренку глазки проросшей картошки и зерен овса и ржи, чтобы развести посадки в животе — тогда не придется все время думать о еде» . Несмотря на голод, холод и лишения, главный герой — талантливый и мальчик. Это отмечают все. Именно поэтому, как вспоминает главный герой, «мать, наперекор всем несчастьям, собрала меня, хотя до того никто из нашей деревни в районе не учился» . На новом месте мальчишке приходиться нелегко. Никому он здесь не нужен, никто о нем не заботиться. В суровое нелегкое время у каждого стремление выжить самому и своих детей. До чужого ребенка никому нет дела. Главный герой — это мальчишка со слабым здоровьем, лишенный поддержки и заботы близких. Он часто бывает голодным, страдает от головокружений, К тому же его продукты очень часто крадут. Однако находчивый ребенок ищет свой выход из создавшегося положения. И находит. Мальчишка начинает играть на деньги, хоть, с точки зрения школьного начальства, такой поступок был настоящим преступлением. Но именно игра на деньги дает возможность главному герою покупать себе молоко: при его малокровии молоко просто необходимо. Не всегда удача улыбается ему — нередко мальчишке приходиться голодать. «Голод здесь совсем не походил на голод в деревне. Там всегда, и особенно осенью, можно было что-то перехватить, сорвать, выкопать, поднять, в Ангаре ходила рыба, в лесу летала птица. Тут для меня все вокруг было пусто: чужие люди, чужие огороды, чужая земля». На главному герою совершенно неожиданно приходит молодая учительница французского языка, Лидия Михайловна. Она понимает, насколько тяжело мальчику, оторванному от дома и родных. Но сам главный герой, привыкший к суровым условиям, не принимает от учительницы. Мальчику тяжело бывать у нее в гостях, пить чай, которым она его угощает. И тогда Лидия Михайловна идет на хитрость — отправляет ему посылку. Но откуда городской девушке знать, что глухой деревеньке нет и не может быть таких продуктов, как макароны и гематоген. Однако учительница не оставляет мыслей мальчику. Ее выход прост и оригинален. Она начинает играть с ним на деньги, причем старается делать все возможное, чтобы выиграл именно он. В этом поступке проявляется удивительная доброта молодой учительницы. Название рассказа « Уроки французского» заставляют нас задуматься о роли этого предмета в суровые послевоенные годы. Тогда, изучение иностранных языков казалось роскошью, ненужной и бесполезной. А тем более лишним казался французский язык в деревне, где ученики едва-едва могли освоить основные предметы, казавшиеся необходимыми. Однако в жизни главного героя именно уроки французского сыграли главную роль. Молодая учительница Лидия Михайловна преподала ребенку уроки доброты и гуманизма. Молодая учительница оставила в душе мальчика воспоминания о доброте и чуткости. И можно быть уверенным, что на всю свою жизнь он это запомнил.
Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія та була дуже маленькою.
Навіть виключно маленька порівняно з іншими країнами, Німеччиною, наприклад, чи з Африкою, чи з Китаєм. Будучи десь рази в два завбільшки нашої квартири, вона переважно складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу.
Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Крім того, малося залізничне сполучення, вельми звивисте. Рейки вели крізь п'ять тунелів, вздовж та поперек прокладених крізь гору та дві її верхівки.
Були в Усландії, звісно, і будинки: один звичайний, а інший – із крамничкою. Ще до будинків відновилася маленька будівля залізничної станції, що стояла біля підніжжя гори. У ньому жив Лукас-машиніст. А наверху, на горі між двома верхівками, стояв замок. Так що країна була забудована ґрунтовно. Більше в неї нічого не вміщувалося.
Так, ось що може бути важливим: поводитися там треба було обережно, щоб не порушити державний кордон, бо інакше миттєво промокли б ноги, адже Усландія була ще й островом.
Острів цей лежав посеред безкрайого океану, і хвилі, великі й маленькі, день та ніч поспіль, шиплячи, омивали усландські кордони. Іноді, щоправда, океан бував тихим і рівним, так що в ньому по ночах віддзеркалювався місяць, а днем – сонце.
Кожного разу це було по-особливому красиво та святково, і Лукас-машиніст завжди присідав на берег та милувався. До речі, чому острів називався саме Усландією, нікому не відомо. Проте це напевно колись буде досліджено.
Отже, тут жили Лукас-машиніст та його особистий локомотив. Локомотив звали Еммою, це був добрий, хоча й, мабуть, дещо старомодний тендер. До того ж він був дещо товстуватий.
Зараз, звісно, хтось візьме й запитає:
– А нащо ж у такій малесенькій країні ще й локомотив здався?
Так же локомотивному машиністові локомотив необхідний, бо інакше на чому ж йому їздити? Може, на ліфті? Але тоді він уже буде ліфтер. А справжній локомотивний машиніст хоче бути тільки локомотивним машиністом, і більш ніким. Крім усього іншого, в Усландії й ліфта ніколи не було.
Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним, і його анітрохи не хвилювало, вважається локомотив потрібною річчю чи ні. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, як небо над Усландією в сонячний день, а обличчі та руки – майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Вона дуже глибоко в'їлася до його шкіри, тому що на роботі Лукас багато років заново бруднився щодня. Коли Лукас сміявся – а робив він це часто, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Хоча Лукас не вирізнявся великим ростом, силою він володів неабиякою. Наприклад, якби він захотів, то залюбки зав'язав би залізного прутка на бантик. Але ніхто достеменно не знав, скільки в ньому сили, бо він любив мир та спокій, і йому було ні до чого цю силу показувати. До всього іншого Лукас був пречудовим майстром із… плювків. Так-так! Він цілився так точно, що гасив запаленого сірника на відстані трьох із половиною метрів. Але це ще не все. Він умів плювати так, як не зумів би, мабуть, ніхто на світі, і знаєте як?
Никому он здесь не нужен, никто о нем не заботиться. В суровое нелегкое время у каждого стремление выжить самому и своих детей. До чужого ребенка никому нет дела. Главный герой — это мальчишка со слабым здоровьем, лишенный поддержки и заботы близких. Он часто бывает голодным, страдает от головокружений, К тому же его продукты очень часто крадут. Однако находчивый ребенок ищет свой выход из создавшегося положения. И находит. Мальчишка начинает играть на деньги, хоть, с точки зрения школьного начальства, такой поступок был настоящим преступлением. Но именно игра на деньги дает возможность главному герою покупать себе молоко: при его малокровии молоко просто необходимо. Не всегда удача улыбается ему — нередко мальчишке приходиться голодать. «Голод здесь совсем не походил на голод в деревне. Там всегда, и особенно осенью, можно было что-то перехватить, сорвать, выкопать, поднять, в Ангаре ходила рыба, в лесу летала птица. Тут для меня все вокруг было пусто: чужие люди, чужие огороды, чужая земля». На главному герою совершенно неожиданно приходит молодая учительница французского языка, Лидия Михайловна. Она понимает, насколько тяжело мальчику, оторванному от дома и родных. Но сам главный герой, привыкший к суровым условиям, не принимает от учительницы. Мальчику тяжело бывать у нее в гостях, пить чай, которым она его угощает. И тогда Лидия Михайловна идет на хитрость — отправляет ему посылку. Но откуда городской девушке знать, что глухой деревеньке нет и не может быть таких продуктов, как макароны и гематоген. Однако учительница не оставляет мыслей мальчику. Ее выход прост и оригинален. Она начинает играть с ним на деньги, причем старается делать все возможное, чтобы выиграл именно он. В этом поступке проявляется удивительная доброта молодой учительницы. Название рассказа « Уроки французского» заставляют нас задуматься о роли этого предмета в суровые послевоенные годы. Тогда, изучение иностранных языков казалось роскошью, ненужной и бесполезной. А тем более лишним казался французский язык в деревне, где ученики едва-едва могли освоить основные предметы, казавшиеся необходимыми. Однако в жизни главного героя именно уроки французского сыграли главную роль. Молодая учительница Лидия Михайловна преподала ребенку уроки доброты и гуманизма.
Молодая учительница оставила в душе мальчика воспоминания о доброте и чуткости. И можно быть уверенным, что на всю свою жизнь он это запомнил.
Объяснение:
ДЖИМ ҐУДЗИК І МАШИНІСТ ЛУКАС
Глава перша, у якій історія починається
Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія та була дуже маленькою.
Навіть виключно маленька порівняно з іншими країнами, Німеччиною, наприклад, чи з Африкою, чи з Китаєм. Будучи десь рази в два завбільшки нашої квартири, вона переважно складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу.
Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Крім того, малося залізничне сполучення, вельми звивисте. Рейки вели крізь п'ять тунелів, вздовж та поперек прокладених крізь гору та дві її верхівки.
Були в Усландії, звісно, і будинки: один звичайний, а інший – із крамничкою. Ще до будинків відновилася маленька будівля залізничної станції, що стояла біля підніжжя гори. У ньому жив Лукас-машиніст. А наверху, на горі між двома верхівками, стояв замок. Так що країна була забудована ґрунтовно. Більше в неї нічого не вміщувалося.
Так, ось що може бути важливим: поводитися там треба було обережно, щоб не порушити державний кордон, бо інакше миттєво промокли б ноги, адже Усландія була ще й островом.
Острів цей лежав посеред безкрайого океану, і хвилі, великі й маленькі, день та ніч поспіль, шиплячи, омивали усландські кордони. Іноді, щоправда, океан бував тихим і рівним, так що в ньому по ночах віддзеркалювався місяць, а днем – сонце.
Кожного разу це було по-особливому красиво та святково, і Лукас-машиніст завжди присідав на берег та милувався. До речі, чому острів називався саме Усландією, нікому не відомо. Проте це напевно колись буде досліджено.
Отже, тут жили Лукас-машиніст та його особистий локомотив. Локомотив звали Еммою, це був добрий, хоча й, мабуть, дещо старомодний тендер. До того ж він був дещо товстуватий.
Зараз, звісно, хтось візьме й запитає:
– А нащо ж у такій малесенькій країні ще й локомотив здався?
Так же локомотивному машиністові локомотив необхідний, бо інакше на чому ж йому їздити? Може, на ліфті? Але тоді він уже буде ліфтер. А справжній локомотивний машиніст хоче бути тільки локомотивним машиністом, і більш ніким. Крім усього іншого, в Усландії й ліфта ніколи не було.
Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним, і його анітрохи не хвилювало, вважається локомотив потрібною річчю чи ні. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, як небо над Усландією в сонячний день, а обличчі та руки – майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Вона дуже глибоко в'їлася до його шкіри, тому що на роботі Лукас багато років заново бруднився щодня. Коли Лукас сміявся – а робив він це часто, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Хоча Лукас не вирізнявся великим ростом, силою він володів неабиякою. Наприклад, якби він захотів, то залюбки зав'язав би залізного прутка на бантик. Але ніхто достеменно не знав, скільки в ньому сили, бо він любив мир та спокій, і йому було ні до чого цю силу показувати. До всього іншого Лукас був пречудовим майстром із… плювків. Так-так! Він цілився так точно, що гасив запаленого сірника на відстані трьох із половиною метрів. Але це ще не все. Він умів плювати так, як не зумів би, мабуть, ніхто на світі, і знаєте як?