Життя — найцінніше, що є у людини, єдине і неповторне. І ми повинні цінувати цей дар. Наше життя — то лише мить між минулим і майбутнім, тому прожити його треба гідно. Якщо ти сильна особистість, то зможеш пережити і перемогти всілякі негаразди. Як стверджував Сенека: "Життя цінується не за тривалістю, а за змістом".
Великий німецький письменник Й.Ф.Шиллер народився у місті Марбаху. Сім'я Шиллерів багато мандрувала за полком, в якому служив батько, а після його відставки переїхала до Людвігбурга. На 9 році життя хлопчика віддали вчитися до латинської школи. Батьки хотіли, щоб Фрідріх обрав кар'єру священнослужителя, та його вабило художнє слово. На цей час припадають перші літературні спроби майбутнього поета та драматурга.
Балади Ф.Шиллера можна зарахувати до його філософської лірики. Сюжети для своїх балад Шиллер черпав з історії — античної чи середньовічної. Автор намагався спонукати читача до роздумів, зачепити його моральні почуття. Знаними баладами Шиллера є "(вікові журавлі", "Келих", "Лицар "Тогенбург", "Рукавичка".
Герцог Карл Євгеній у 1772 році організував школу Карлсшуле, яка згодом перетворилася на академію. На біду для родини Шиллерів, Карл Євгеній помітив Фрідріха і зарахував хлопця до академії. Цей заклад був справжньою в'язницею. Найбільшою відрадою для юнака була поезія. Використовуючи кожну вільну хвилину, Фрідріх писав вірші, працював над п'єсою "Розбійники".
Сюжет "Рукавички" Шиллер знайшов в одній французькій хроніці. Мова йшла про випадок, що стався в часи правління короля Франциска І (XVI ст.). Літописець так описав цю подію: "Одного разу, коли Франциск і збирався дивитися на борню левів, одна дама впустила свою рукавичку і сказала закоханому в неї лицарю Делоржу: "Якщо хочете справді переконати мене, що так сильно кохаєте, як оце щоденно в цім присягаєтесь, то підніміть рукавичку". Делорж спустився вниз, взяв рукавичку, що лежала посередині між жахливими звірями, повернувся на трибуну і кинув дамі в обличчя. Відтоді він уже не хотів її ніколи бачити, незважаючи на неодноразові за та натяки з її боку"..
В сложные для нашей страны годы конца ХХ века многие покидали Родину и уезжали жить за границу. Кто-то искал спокойствия и стабильности, кто-то возможности реализовать себя, кто-то бежал от стремительно меняющихся юридических и экономических законов. Но наступила эпоха стабильности, и эмигранты ручейками потекли назад.
Давайте задумаемся, почему не прижились многие россияне в сытой и спокойной Европе или Америке. Родной язык и культура, весь менталитет народа в целом диссонирует с аналогичными на Западе. Простота и широта, поэтичность и самобытность русской души не укладываются в жесткие рамки социальных норм стареющей Европы или финансово ориентированной Америки. Мы привыкли жить сообща, изначально наш народ ориентирован на традиции на успешность племени в целом. Нам хорошо, когда всем хорошо. Нам спокойнее, когда у соседа тоже урожай не родился.
Живя на чужбине, мы тоскуем по просторам, по долгой зиме, по праздникам, по родной певучей и образной речи. Мы на генном уровне впитали традиции Руси. Нам хорошо, там, где бьют родники из самых недр земли и культуры русской.
Мы русские. Мы рождены хранить и продолжать традиции огромной части света с названьем гордым. Без нас эта земля - просто равнины, горы, реки и моря. С нами - великая держава, что проснется однажды от векового сна и станет опорой мира и процветания на земле.
Життя — найцінніше, що є у людини, єдине і неповторне. І ми повинні цінувати цей дар. Наше життя — то лише мить між минулим і майбутнім, тому прожити його треба гідно. Якщо ти сильна особистість, то зможеш пережити і перемогти всілякі негаразди. Як стверджував Сенека: "Життя цінується не за тривалістю, а за змістом".
Великий німецький письменник Й.Ф.Шиллер народився у місті Марбаху. Сім'я Шиллерів багато мандрувала за полком, в якому служив батько, а після його відставки переїхала до Людвігбурга. На 9 році життя хлопчика віддали вчитися до латинської школи. Батьки хотіли, щоб Фрідріх обрав кар'єру священнослужителя, та його вабило художнє слово. На цей час припадають перші літературні спроби майбутнього поета та драматурга.
Балади Ф.Шиллера можна зарахувати до його філософської лірики. Сюжети для своїх балад Шиллер черпав з історії — античної чи середньовічної. Автор намагався спонукати читача до роздумів, зачепити його моральні почуття. Знаними баладами Шиллера є "(вікові журавлі", "Келих", "Лицар "Тогенбург", "Рукавичка".
Герцог Карл Євгеній у 1772 році організував школу Карлсшуле, яка згодом перетворилася на академію. На біду для родини Шиллерів, Карл Євгеній помітив Фрідріха і зарахував хлопця до академії. Цей заклад був справжньою в'язницею.
Найбільшою відрадою для юнака була поезія. Використовуючи кожну вільну хвилину, Фрідріх писав вірші, працював над п'єсою "Розбійники".
Сюжет "Рукавички" Шиллер знайшов в одній французькій хроніці. Мова йшла про випадок, що стався в часи правління короля Франциска І (XVI ст.). Літописець так описав цю подію: "Одного разу, коли Франциск і збирався дивитися на борню левів, одна дама впустила свою рукавичку і сказала закоханому в неї лицарю Делоржу: "Якщо хочете справді переконати мене, що так сильно кохаєте, як оце щоденно в цім присягаєтесь, то підніміть рукавичку". Делорж спустився вниз, взяв рукавичку, що лежала посередині між жахливими звірями, повернувся на трибуну і кинув дамі в обличчя. Відтоді він уже не хотів її ніколи бачити, незважаючи на неодноразові за та натяки з її боку"..
В сложные для нашей страны годы конца ХХ века многие покидали Родину и уезжали жить за границу. Кто-то искал спокойствия и стабильности, кто-то возможности реализовать себя, кто-то бежал от стремительно меняющихся юридических и экономических законов. Но наступила эпоха стабильности, и эмигранты ручейками потекли назад.
Давайте задумаемся, почему не прижились многие россияне в сытой и спокойной Европе или Америке. Родной язык и культура, весь менталитет народа в целом диссонирует с аналогичными на Западе. Простота и широта, поэтичность и самобытность русской души не укладываются в жесткие рамки социальных норм стареющей Европы или финансово ориентированной Америки. Мы привыкли жить сообща, изначально наш народ ориентирован на традиции на успешность племени в целом. Нам хорошо, когда всем хорошо. Нам спокойнее, когда у соседа тоже урожай не родился.
Живя на чужбине, мы тоскуем по просторам, по долгой зиме, по праздникам, по родной певучей и образной речи. Мы на генном уровне впитали традиции Руси. Нам хорошо, там, где бьют родники из самых недр земли и культуры русской.
Мы русские. Мы рождены хранить и продолжать традиции огромной части света с названьем гордым. Без нас эта земля - просто равнины, горы, реки и моря. С нами - великая держава, что проснется однажды от векового сна и станет опорой мира и процветания на земле.