Есе на базі Олекса Стороженко "Скарб", Богдан Лепкий "Мишка" Починаємо словами "Якби історія " і продовжуємо " була схожа на казку "МИШКА", то" (1 речення) Робите невеличкий опис ситуації, бажано з використанням цитати з твору.( 2-6 речень) Даєте ваше завершення ситуації (2-4 речення)
Объяснение:
1. Кто обслуживает железнодорожную станцию?
Обслуживают станцию дети,которые,правда,учились специально профессии железнодорожника.
2. Почему автор пишет: «Здесь всё, как на настоящем вокзале»?
Потому что эта железная дорога была для детей,но там было всё как по настоящему.Кассы,дежурный в форме кондукторы с флажками и,конечно же-паровоз и вагоны.Только всё значительно меньше и обслуживают дети которые правда учились специально профессии железнодорожника
3. Почему мальчик хочет сесть в первый вагон? Какие мысли у него возникают?
Мальчик хотел сесть в первый вагон потому что там сидел его одноклассник,но этот вагон был для отличников учебы
4. Во время поездки отец и сын молчат. Объясните, что стало причиной. Почему между отцом и сыном произошло недопонимание?
Потому что сын хотел на первый вагон к своему однокласснику,но его отец пошёл на второй так как первый был для отличников учебы,отец сказал ему ничего в другой раз прокатимся и в первом.Ты же постараешься,я думаю?
5. По какой причине Толеп не встретился с Саду?
Потому что ребятишки из первого вагона разбежались чуть раньше чем со второго
6. Почему Толеп с отцом «не имели права» сидеть в первом вагоне? Найдите подтверждение в тексте.
Мужчина кивнул головой в сторону первого вагона,и Толеп тоже посмотрел в ту сторону.Там ,на металле ,крупными красными буквами были написаны три слова.Лицо Толепа изменилось.Сначала он растерялся,потом-смутился и даже прикрыл глаза.Но и с прищуренными глазами эти слова виднелись отчетливо:ДЛЯ ОТЛИЧНИКОВ УЧЕБЫ
7. Какую цель должен поставить перед собой Толеп и воплотить, чтобы иметь право ехать в первом вагоне?
Он должен постараться хорошо учиться
8)
Придумайте счастливое продолжение данной истории. Смоделируйте ситуацию.
Толеп стал хорошо учиться,и через год они снова поехали на железной дороге только уже в первом вагоне
Місіс Гіггінс виходить. Елайза виходить на середину кімнати й зупиняється між центральним вікном та отоманкою. До неї підходить Пікерінг
Дулитл. Жених! Що за слово! Вимовиш його - і втямиш так добре, що краще й не треба, на що йдеш. (Бере циліндра й рушає до дверей.)
Пікерінг. Поки я ще тут, Елайзо, простіть уже Гіггінса та пообіцяйте, що вернетеся до нас!
Лайза. Навряд чи тато дозволить мені. Чи як, тату?
Дулитл (печально, але великодушно). Дуже хитру штуку зіграли вони з тобою, Елайзо, оці двоє гравців. Був би хоч хтось один із них, ти б могла взяти його на гачок. Але ж, бач, їх двоє, і вони ніби прикривали один одного. (До Пікерінга.) Спритно втягли ви її, полковнику, але я не маю на вас зла, бо й сам учинив би так само. Всеньке моє життя я ставав жертвою як не тієї, то тієї жінки, тож я не серджуся на вас, що ви двоє користаєтеся зі своєї переваги над Елайзою. Я в це не втручатимуся. Пора вже, ходімо, полковнику. Бувайте, Енрі. До зустрічі в церкві, Елайзо. (Виходить.)
Пікерінг (благально). Ну ж бо, лишіться з нами, Елайзо! (Виходить слід за Дулитлом.)
Аби не зоставатися наодинці з Гіггінсом, Елайза виходить на балкон. Він устає і собі йде на балкон. Вона негайно вертається в кімнату, прямуючи до дверей, але він швидко проходить по балкону й переймає її, затуливши спиною двері.
Гіггінс. Годі-бо, Елайзо, адже ви трохи відігрались, як ви кажете, за свою кривду. Чи не досить? Чи не пора взятися за розум? Чи, може, вам іще мало?
Лайза. Вам треба, щоб я вернулась тільки на те, аби підбирати ваші капці, терпіти вашу лайку і взагалі бути у вас на побігеньках?
Гіггінс. Я зовсім на сказав, що хочу, щоб ви вернулись.
Лайза. Ах, так! Тоді про що ж ми говоримо з вами?
Гіггінс. Про вас - не про мене. Якщо ви повернетеся назад, я обходитимуся з вами так само, як обходився досі. Я не можу змінити свої натури й не маю наміру міняти манери. А манери мої точнісінько такі самі, як і у полковника Пікерінга.
Лайза. Неправда. Він обходиться із квіткаркою, немов з герцогинею.
Гіггінс. А я обходжуся з герцогинею так, неначе вона - квіткарка.
Лайза. Розумію. (Зосереджено вертається й сідає на отоманку лицем до вікна.) До всіх однаково.
Гіггінс. Саме так.
Лайза. Як мій батько.
Гіггінс (осміхаючись трохи присоромлено). Не у всьому приймаючи це порівняння, скажу, Елайзо: так, це правда, ваш батько не сноб, і він чудово почуватиметься будь-де в житті, хоч би куди його прикликала химерна його доля. (Поважно.) Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери, чи взагалі якість особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; коротше, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує всезагальна рівність.
Лайза. Амінь. Ви природжений проповідник.
Гіггінс (роздратовано). Річ не в тому, буцім я грубо обходжуся з вами, а в тому, що я ніколи й ні з ким не буваю інший.
Лайза (з несподіваною відвертістю). Мені байдуже, як ви обходитеся зі мною. Я можу не звертати уваги на вашу лайку. Не звертала б уваги й на побої - били мене й до вас. Але (встаючи й дивлячись йому просто у вічі) я не хочу, щоб мене топтали під ноги.
Гіггінс. Тоді геть з дороги - бо я не зупинюся перед вами. Ви так говорите про мене, немовби я - автобус.
Лайза. Ви ж і є автобус: усі розбігаються, кидаються врозтіч перед вами, а вам начхати на всіх. Але я можу обійтися без вас - ще й як обійдуся, не думайте.
Гіггінс. Знаю, що можете обійтися. Сам казав вам про це.
Лайза (скривджена, тікає від нього на другий бік отоманки, повернувшись обличчям до каміна). Знаю і пам’ятаю ваші слова, бездушна ви людино. Ви хотіли позбутися мене.
Гіггінс. Брешете.
Лайза. Дякую. (Сідає з підкресленою гідністю.)
Гіггінс. А ви ніколи не питали самі себе, чи я зможу обійтися без вас?
Лайза (серйозно). Не старайтеся перехитрувати мене. Таки доведеться вам обходитися без мене.
Гіггінс (зверхньо). І обійдусь. Без усіх обійдуся. Я маю свою власну душу - мою іскру божественного вогню. Але (з несподіваним смиренням) мені бракуватиме вас, Елайзо. (Сідає біля неї на отоманку.) Мене дечого навчили ваші ідіотські ідеї - признаюся в цьому покірливо і вдячно. А ще я звик до вашого голосу й вигляду. Вони мені, як-не-як, подобаються.
Лайза. Ну, перше є у вас на фонографі, а друге - в альбомі з фотографіями. Коли знудьгуєтеся без мене, можете увімкнути машину. У машини немає почуттів, їй не можна завдати болю.
Гіггінс. Але мені не увімкнути вашої душі. Лишіть мені вашу душу, а голос та обличчя можете забрати геть. Вони - не ви.