Тарас Бульба – истинный казак. Весь его облик был «создан для бранной тревоги» , он «отличался грубой прямотой своего нрава» и больше всего «любил простую жизнь козаков» , поэтому Запорожская Сечь является для него настоящим домом, поэтому большую часть времени он проводит там, не торопясь к жене, и именно поэтому тотчас решает ехать на Запорожье после приезда сыновей из Киева домой, чтобы проверить Остапа и Андрия в их верности казачьей службе. Тарас Бульба любит своих детей, как и жена, но не понимает ее, поскольку для него главное – быть настоящим воином, защитником, товарищем, патриотом, а не семьянином, поэтому жена «видела мужа в год два-три дня, и потом несколько лет о нем не бывало слуха» . Старый казак считал себя истинным защитником православия и не терпел роскоши и богатства в любом виде. Относясь с недоверием ко всему новому, не любя учение, Тарас понимает необходимость образования в условиях нового времени. Именно с этой целью его сыновья были посланы в киевскую бурсу, где обучение всем наукам. Одинаково сильно любя своих сыновей, старый казак лучше понимает старшего Остапа, для которого так же, как и для отца, главными являются узы товарищества. По мнению Тараса Бульбы: «Нет уз святее товарищества!. . так как породниться родством по душе, а не по крови, может один только человек» . Андрий предал узы товарищества и стал для отца врагом, а Остап до конца остался верен своему долгу, и поэтому Тарас чуть не погубил себя, пытаясь не просто сына, а своего товарища. Жизнь старого казака заканчивается трагически, на костре, но и здесь он ведет себя как истинный герой, заботясь не об облегчении своей участи, а о жизни других казаков: «но не на костер глядел Тарас, не об огне он думал, которым собирались жечь его; глядел он, сердечный, в ту сторону, где отстреливались козаки: ему с высоты все было видно как на ладони» . По силе и мощи Тараса Бульбу можно сопоставить с былинным богатырем, старый казак – само воплощение русской силы, и «разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу» . В повести «Тарас Бульба» Н. В. Гоголь охарактеризовал в образе главного персонажа настоящего национального героя. Для писателя самым важным явилась не историческая обоснованность событий, а исполинская сила, богатырство главного героя, желание Тараса Бульбы защищать родину до последней капли крови. 7 Нравится
Батько — Йоганн Каспар Шиллер — військовий фельдшер, мати — Доротея з роду Кодвейс, донька трактирника. У 1768 р. майбутній поет почав відвідувати латинську школу. Будучи підданим герцога Вюртемберзького Карла Євгенія, батько був змушений віддати сина до так званої Кардової академії, де він без особливого запалу вивчав спочатку юриспруденцію, а потім — медицину. Вісім нелегких років (1773—1780) провів Шиллер у цьому розпліднику рабів, де панували шпигунство і сувора дисципліна, а за учнями постійно стежили, категорично забороняючи їм спілкуватися із зовнішнім світом. Лише вночі Шиллеру вдавалося взяти до рук книжку. Юнак багато разів перечитував твори Плутарха, оди і поеми Ф.Ґ. Клопштока, ліричні вірші і роман «Страждання молодого Вертера» свого старшого сучасника Й.В. Ґете. Згодом Шиллер захопився В. Шекспіром. Після закінчення академії Шиллера було призначено полковим лікарем, за свою службу він отримував жалюгідні копійки.
Над першою драмою «Розбійники» («Die Rauber») Шиллер почав працювати, ще перебуваючи в академії. У 1781 р. драма була завершена, а 13 січня 1782 р. «Розбійники» були вперше показані на сцені Мангеймського театру. Спектакль мав колосальний успіх серед глядачів. Потім були тріумфальні вистави у багатьох інших містах Німеччини. Незважаючи на те, що постановники нерідко на власний розсуд або через цензурну сваволю калічили текст п'єси, а дія була перенесена із сучасності в XVI ст., неможливо було знищити головне — тираноборчий пафос драми, шляхетність помислів розбійника Карла Моора, який наважився сам один викорінити зло і несправедливість у рідному краї. Шиллер долучив до своєї драми два епіграфи, які визначають провідний пафос п'єси. Перший: «На тиранів!» — виражав її тираноборчий зміст. Другий епіграф з Гіппократа; «Що не вилікують ліки, вилікує залізо; чого не виліковує залізо, вилікує вогонь» — вказував на засоби боротьби з тиранією.
Над першою драмою «Розбійники» («Die Rauber») Шиллер почав працювати, ще перебуваючи в академії. У 1781 р. драма була завершена, а 13 січня 1782 р. «Розбійники» були вперше показані на сцені Мангеймського театру. Спектакль мав колосальний успіх серед глядачів. Потім були тріумфальні вистави у багатьох інших містах Німеччини. Незважаючи на те, що постановники нерідко на власний розсуд або через цензурну сваволю калічили текст п'єси, а дія була перенесена із сучасності в XVI ст., неможливо було знищити головне — тираноборчий пафос драми, шляхетність помислів розбійника Карла Моора, який наважився сам один викорінити зло і несправедливість у рідному краї. Шиллер долучив до своєї драми два епіграфи, які визначають провідний пафос п'єси. Перший: «На тиранів!» — виражав її тираноборчий зміст. Другий епіграф з Гіппократа; «Що не вилікують ліки, вилікує залізо; чого не виліковує залізо, вилікує вогонь» — вказував на засоби боротьби з тиранією.