" яснозеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами,розправляє руки і проводить долонею по очах."
турботлива, добра.
"не руш! не руш! не ріж! не точи! се кров її. не пий же крові з сестроньки моєї."
хоче кохати
" часом заздрила на їх: так ніжно вони я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю; "
мавка закохана
"ірка в серце впала"
як мавка думає про лукаша
" сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав. відколи ми поє"
турботлива до природи
" руш, коханий,воно ж сире, ти ж бачиш."
мавка про їхнє кохання
" зневажай душі своєї цвіту, бо з нього вирослокохання наше! той цвіт від папороті чарівніший - він скарби творить, а не відкриває. у мене мов зродилось друге серце, як я його пізнала. в ту хвилину огнисте диво "
ревнує лукаша до килини
",нехай ся жінка більше не приходить,- я не люблю її: вона лукава як видра."
мавка отримує душу
" душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос."
Основные герои в пьесе островского "бедность -не порок" - это же и ежу понятно из названия пьесы. вот смотри, что из него явствует: основные герои в пьесе островского "бедность -не порок" это, во-первых, такие герои, которые являются бедными и не могут этого исправить, и поэтому они считают, что бедность - это не порок. ну а во-вторых, есть там наверняка, и другие герои, которые, видимо, являются богатыми, и поэтому они морщат нос, говорят: "фи! ", потому что считают, согласно своему материальномиу положению, что бедность все таки порок. умри - лучше не скажешь. и попробуй только сказать, что я не угадал!
опис
" яснозеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами,розправляє руки і проводить долонею по очах."
турботлива, добра.
"не руш! не руш! не ріж! не точи! се кров її. не пий же крові з сестроньки моєї."
хоче кохати
" часом заздрила на їх: так ніжно вони я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю; "
мавка закохана
"ірка в серце впала"
як мавка думає про лукаша
" сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав. відколи ми поє"
турботлива до природи
" руш, коханий,воно ж сире, ти ж бачиш."
мавка про їхнє кохання
" зневажай душі своєї цвіту, бо з нього вирослокохання наше! той цвіт від папороті чарівніший - він скарби творить, а не відкриває. у мене мов зродилось друге серце, як я його пізнала. в ту хвилину огнисте диво "
ревнує лукаша до килини
",нехай ся жінка більше не приходить,- я не люблю її: вона лукава як видра."
мавка отримує душу
" душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос."