Роман Сервантеса «Хитромудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» вийшов в 1695 році в Іспанії. Головний герой книги – збіднілий дворянин, іспанський гідальго Дон Кіхот. Письменник описує героя свого твору як міцну, сильну, але напрочуд худорляву і високу за зростом людину, яка досить просто одягається в будні, а на свята наряджається у одяг з тонкого сукна з оксамитом.
Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний навколишній світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. Але Дон Кіхот, незважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.
Слід зазначити, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.
Роман Сервантеса майже одразу набув неабиякої популярності, ім’я головного героя стало прозивним, а з часом з’явився навіть термін «донкіхотство».
Донкіхотство кожен розуміє по-своєму, його тлумачать по-різному, але більшість вважає, що це – відсутність почуття реальності, незвичайна поведінка людини, яка прагне боротися з тим чи іншим явищем, не розуміючи, що ця боротьба не принесе користі в кращому випадку, а в гіршому – може навіть нашкодити.
Але донкіхотство тим і корисне та важливе у будь-які часи, бо такі люди не бажають пристосовуватися до життя за умовами, за якими живуть інші, вони прагнуть змінити життя на краще і в чомусь його перетворити, вони щиро вірять у те, що зможуть це зробити без до нших, маючи лише особистий героїзм, нехай навіть збоку він виглядає комічно і смішно. «Дон кіхоти» залишаються вірними піднесеній меті, скільки б вона не суперечила життєвій логіці і умовам життя.
Та як би там не було, але такі люди обов’язково потрібні, адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за любов і свободу, бути простішими душею і вірити в здійснення будь-яких мрій. Якщо задуматися, то серед наших сучасників можна знайти багато «дон кіхотів», людей, які усі свої сили і життя покладають на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за кращі, добріші, щиріші відносини між людьми. І без них у сучасному світі не було б руху уперед, не було боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні.
Жил-был школьник Вася. Хорошо жил, но очень уж не любил он, когда его просили по дому или напоминали об уроках. "Обязан, обязан... и всем я обязан!" - сердился Вася. "Бабушке уроки выучи, хлеба купи, сестру из сада забери. А отдыхать когда? Эх, если бы меня никто ни о чем не просил! Вот бы жизнь настала!"
Мечтал он так сильно, что как-то раз проснулся и понял, что его желание сбылось. Никто ни о чем его не просит - его вообще не замечают. Не нужно никому, даже младшая сестра не пристает со своими сказками и мультиками. Оказалось, что даже в школу ходить не нужно! Пошел было Вася туда - с друзьями повидаться, а там его никто не помнит и учительница решила, что он классом ошибся. Нет, говорит, в этом классе такого мальчика.
Радовался Вася очень... где-то с неделю. Вторую уже было не так весело, а уж через месяц тоскливо стало, хоть волком вой. Но вой - не вой, все без толку: не слышит его никто и не видит. Зато делать ничего не надо. Совсем. Только не хочется ему бездельничать почему-то. Оказалось, что постоянно бездельничать не так уж приятно. И в школу бы пошел, но не пустят.
Страшно стало Васе: а вдруг все так и останется, и будет он мальчиком-невидимкой? Так и вырастет человеком-невидимкой? Ему очень сильно захотелось, чтобы все стало как раньше, и утром он проснулся от того, что его будит мама. "С тобой все в порядке, сынок?" - спросила она, когда Вася радостно рассмеялся в ответ на ее "быстрее, в школу опоздаешь!". "Да, мам, теперь все в порядке!" - сказал Вася.
Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний навколишній світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. Але Дон Кіхот, незважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.
Слід зазначити, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.
Роман Сервантеса майже одразу набув неабиякої популярності, ім’я головного героя стало прозивним, а з часом з’явився навіть термін «донкіхотство».
Донкіхотство кожен розуміє по-своєму, його тлумачать по-різному, але більшість вважає, що це – відсутність почуття реальності, незвичайна поведінка людини, яка прагне боротися з тим чи іншим явищем, не розуміючи, що ця боротьба не принесе користі в кращому випадку, а в гіршому – може навіть нашкодити.
Але донкіхотство тим і корисне та важливе у будь-які часи, бо такі люди не бажають пристосовуватися до життя за умовами, за якими живуть інші, вони прагнуть змінити життя на краще і в чомусь його перетворити, вони щиро вірять у те, що зможуть це зробити без до нших, маючи лише особистий героїзм, нехай навіть збоку він виглядає комічно і смішно. «Дон кіхоти» залишаються вірними піднесеній меті, скільки б вона не суперечила життєвій логіці і умовам життя.
Та як би там не було, але такі люди обов’язково потрібні, адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за любов і свободу, бути простішими душею і вірити в здійснення будь-яких мрій. Якщо задуматися, то серед наших сучасників можна знайти багато «дон кіхотів», людей, які усі свої сили і життя покладають на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за кращі, добріші, щиріші відносини між людьми. І без них у сучасному світі не було б руху уперед, не було боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні.
Жил-был школьник Вася. Хорошо жил, но очень уж не любил он, когда его просили по дому или напоминали об уроках. "Обязан, обязан... и всем я обязан!" - сердился Вася. "Бабушке уроки выучи, хлеба купи, сестру из сада забери. А отдыхать когда? Эх, если бы меня никто ни о чем не просил! Вот бы жизнь настала!"
Мечтал он так сильно, что как-то раз проснулся и понял, что его желание сбылось. Никто ни о чем его не просит - его вообще не замечают. Не нужно никому, даже младшая сестра не пристает со своими сказками и мультиками. Оказалось, что даже в школу ходить не нужно! Пошел было Вася туда - с друзьями повидаться, а там его никто не помнит и учительница решила, что он классом ошибся. Нет, говорит, в этом классе такого мальчика.
Радовался Вася очень... где-то с неделю. Вторую уже было не так весело, а уж через месяц тоскливо стало, хоть волком вой. Но вой - не вой, все без толку: не слышит его никто и не видит. Зато делать ничего не надо. Совсем. Только не хочется ему бездельничать почему-то. Оказалось, что постоянно бездельничать не так уж приятно. И в школу бы пошел, но не пустят.
Страшно стало Васе: а вдруг все так и останется, и будет он мальчиком-невидимкой? Так и вырастет человеком-невидимкой? Ему очень сильно захотелось, чтобы все стало как раньше, и утром он проснулся от того, что его будит мама. "С тобой все в порядке, сынок?" - спросила она, когда Вася радостно рассмеялся в ответ на ее "быстрее, в школу опоздаешь!". "Да, мам, теперь все в порядке!" - сказал Вася.