Есть ли связь между словами «свеча», «судьба»? (Сгорел как свечка)

Лирика Бориса Пастернака

«Зимняя ночь»
Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.
Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На озарённый потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
И падали два башмачка
Со стуком на пол,
И воск слезами с ночника
На платье капал.
И всё терялось в снежной мгле,
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел два крыла
Крестообразно.
Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
1946

Россия – поистине уникальная страна, которая наряду с высокоразвитой современной культурой бережно хранит традиции своей нации, глубоко уходящие корнями не только в православие, но даже в язычество. Россияне продолжают отмечать языческие праздники, верят в многочисленные народные приметы и предания.

Христианство подарило русским такие замечательные праздники, как Пасха, Рождество и обряд Крещения, а язычество – Масленицу и Ивана Купалу.

Пасха – это светлый праздник воскресения Христа. Этот праздник пришел на Русь из Византии вместе с крещением в конце X века. С тех пор по всей России широко, красиво и торжественно отмечают этот христианский праздник. Подробнее...

Рождество Христово — праздник рождения Иисуса Христа мира, с пришествием которого люди обрели надежду на милосердие, доброту, истину и вечную жизнь. Православная церковь отмечает Рождество Христово по юлианскому календарю 7 января в отличие от западных церквей, празднующих его 25 декабря по григорианскому календарю. Подробнее...

Еще в пору язычества у древних русичей существовало божество Купало, олицетворяющее летнее плодородие. В его честь вечерами и распевали песни, и прыгали через костер. Это обрядовое действие превратилось в ежегодное празднование летнего солнцестояния, смешивая в себе языческую и христианскую традицию. Иваном божество Купало стало называться после крещения Руси, когда его заместил не кто иной, как Иоанн Креститель (точнее — его народный образ), крестивший самого Христа и чье рождество праздновалось 24 июня. Подробнее...

В старину масленица считалась праздником поминовения усопших. Так что сжигание масленицы - это ее похороны, а блины - это поминальное угощение. Но время, и русский люд, жадный до веселья и отдыха, превратил грустный праздник в разудалую Масленицу. Но осталась традиция печь блины - круглые, желтые и горячие, как солнце, а к ней добавились катания на конных упряжках и санях с ледяных гор, кулачные бой, тещины посиделки. Масленичные обряды очень необычны и интересны, так как они сочетают в себе завершение периода зимних праздничных ритуалов и откритие нового, весеннего периода праздников и обрядов, которые должны были получению богатого уражая.

Головний герой роману Стендаля «Червоне і чорне» протягом твору не лише дорослішає, а й еволюціонує. Головним чином це відбувається завдяки урокам, які підносить йому життя. Тому, з іще зеленого та напрочуд амбіційного юнака на початку розповіді Жульєн перетворюється на зрілого, зрозумівшого життя чоловіка наприкінці роману.

Свою першу та найсуттєвішу помилку пан Сорель зробив фактично у своїй голові, але вона вплинула на все його реальне життя. Вступивши до будинку сімейства де Реналь в якості гувернера дітей, він твердо вирішив далі підійматися кар’єрними сходами. Надмірна честолюбність зіграє з ним потім погану гру. Але зараз церковна кар’єра, військові посади, салонні зустрічі найвищих кіл суспільної еліти захопили думки Жульєна, і він з легким серцем від’їжджає до Безансону з маленької Вер’єри в пошуках кращого життя. Це тягне за собою іншу помилку Сореля — його тимчасову байдужість до прекрасної пані де Реналь. Під час перебування в Безансоні та Парижі він не надто часто згадує цю жінку, але прозріння прийде до нього пізніше.

Такі особисті помилки окремого індивідуума безпосередньо пов’язані з глобальною проблемою людства не лише тих часів, 19 століття, а й всіх епох історії, — лицемірством. Саме просякнуте фальшивістю суспільство змушувало новоприбулих молодих людей грати в їхню гру, аби вижити. І, що цікаво, такі реалії характерні передусім для вищого світу, який мав би бути високоморальним та принциповим, а не для плебейсько-бідняцьких кіл аутсайдерів соціуму. Так звана еліта прикидалася сама і змушувала інших вдавати з себе незрозуміло кого. Можливо, саме ці вовки в овечій шкурі винні в неправильному розподілі цінностей у вразливому серці молодого провінціала Жульєна.

Під впливом таких обставин пан Сорель помиляється знову. Вже в Парижі, після його вступу на посаду секретаря у маркіза де Ла-Моля, у нього з донькою маркіза, Матильдою де Ла-Моль, розвиваються стосунки. Але суспільство, беручи до уваги передусім його походження, чекає від нього подвійної гри. І Жульєн настільки входить у свою роль безсоромного альфонса, що сам плутається, де ж його справжні почуття, а де лише імітація. Він бачить, як сильно кохає його Матильда, але не може нічого вдіяти. Він не знає, чи кохає її і має відповідати взаємністю, чи ні і має вдавати взаємність. Така складна ситуація загострюється ще сильніше, коли напередодні весілля Жульєна з маркізою і його офіційного входження у вищий світ, пану де Ла-Молю приходить анонімний лист з детальним описом життя Сореля у Вер’єрі, а саме його стосунків з одруженою пані де Реналь. Підозра відразу ж падає на останню, адже лише вона знала такі подробиці. У стані афекту Жульєн вирішує її вбити, купує пістолети і їде до церкви, де повинна бути пані де Реналь. У напівсвідомому стані він натискає на курок і падає, непритомний та знесилений. Перебуваючи у в’язниці, невдалий вбивця думає, що вбив пані де Реналь, карає себе за такі дії, вважає найбільшою помилкою життя. І саме такий важкий емоційний стан героя нарешті приводить його до прозріння: усе його життя було пустим, сповненим марнославства і дешевих потуг на існування, а єдине, що було в ньому справжнім — це любов до пані де Реналь. Жульєн розуміє, що ця жінка — прекрасна, вона стає для нього богинею на землі. Її рятівна любов супроводжувала його все життя, і вона буде з ним до смерті. І коли Сорель дізнається, що його кохана жива і навіть приходить до нього у в’язницю, обидва не тямлять себе від щастя.

Отже, незважаючи на всі помилки, які Жульєн Сорель вчинив протягом свого не такого вже й довгого життя, він помер усміхненим та спокійним завдяки своєму прозрінню. Йому відкрилася проста істина: любов усе лікує. І цей великий секрет життя відкривається й читачеві: помилки завжди приводять до прозріння. І важливо не скільки Ви їх зробили чи не зробили, важливо — чого Ви завдяки ним навчилися.