Головний герой твору Вальтера Скотта молодий чоловік на ім’я Айвенго напевно викликає безліч емоцій у всіх читачів цього твору. Так відбувається з цілком зрозумілої причини – Айвенго цікавий з багатьох точок зору і викликає велику повагу. Особисто я почав перейматися інтересом і симпатією до головного героя вже на самому початку твору. Я помітив, що Айвенго помітно перевершував багатьох своїх однолітків, як мінімум, тому, що чудово володів зброєю. Саме по собі вміння поводитися зі зброєю виділяє людину з позитивної сторони.
Однак
варто зазначити, що Айвенго був напрочуд вольовим і чесною чоловіком. Тобто, його високі фізичні дані та вміння поводитися зі зброєю доповнювалися також і високими моральними та етичними якостями. На жаль для Айвенго, у нього виник серйозний конфлікт з власним батьком, за що молодий чоловік був вигнаний з дому. Втім, це аж ніяк не зіпсувало йому долю. Він був досить сильним, щоб потрапити на службу до короля і служити йому вірою і правдою. Айвенго став справжнім лицарем. Він допомагав багатьом людям, в тому числі і тим, хто був значно слабший за нього. Він робив добрі справи, ризикуючи власним здоров’ям і навіть життям,
щоб бути корисним для звичайних людей, які могли відплатити йому лише добрим словом і не більше.
Враховуючи все вищесказане, можна прийти до однозначного висновку про те, що Айвенго – це, по-перше, ідеальний воїн, який не був тільки вміли, але й сміливий, відважний, здатний на ризиковані вчинки, подолання болю і боротьбу до кінця за свої цілі і переконання. Крім того, звичайно, було безліч випадків, коли йому доводилося проявляти свої високі людські якості – благородство, вірність, відданість близьким людям і тим, кого він поважав. Особисто я не знаю людей, схожих на Айвенго, в сучасному житті. В даний час, як мені здається, допомагати комусь просто так і безоплатно вважається ознакою дурості, а тому подібне лицарство фактично неможливе.
Беручи до уваги велику кількість позитивних сторін Айвенго, вважаю за потрібне відзначити, що він просто не може не сподобатися. Звичайно, цей літературний герой мені дуже запам’ятався. Зі сторінок твору він здається просто надлюдиною, яка не має слабких місць і вправна практично у всьому. Я розумію, що це лише враження, тим не менше, воно дуже сильне. Було б дуже цікаво познайомитись з Айвенго особисто, поставити йому конкретні питання про його життя, справи і успіхи. Це лише підтверджує те, що цей герой справив на мене найкраще враження.
Совсем не случайно образ небесного и земного простора возникает в стихотворении "Привет, Россия... " (1969). В нем по-особому емко и целостно представлены основные компоненты художественного мира поэта: родина, ее природа и история, вся бескрайняя земля, мотив движения, скитаний по ней, стихии ветра и света, наконец, всепроникающая музыкальная, песенная стихия. Привет, Россия — родина моя! Как под твоей мне радостно листвою! И пенья нет, но ясно слышу я Незримых певчих пенье хоровое.. .
Как будто ветер гнал меня по ней, По всей земле — по селам и столицам! Я сильный был, но ветер был сильней, И я нигде не мог остановиться.
В этих стихах наглядно видно слияние для поэта в одно целое родной деревни и — мира, поля и — неба, старины и — сегодняшнего дня. И все это пронизано ничем не одолимой любовью к родине, которая дает силу и радость, счастье и покой, чувство умиротворения, единства с землей и миром:
Привет, Россия — родина моя! Сильнее бурь, сильнее всякой воли Любовь к твоим овинам у жнивья, Любовь к тебе, изба в лазурном поле.
За все хоромы я не отдаю Свой низкий дом с крапивой под оконцем. Как миротворно в горницу мою По вечерам закатывалось солнце!
Как весь простор, небесный и земной, Дышал в оконце счастьем и покоем, И достославной веял стариной, И ликовал под ливнями и зноем!. .
Характерны образы, соединяющие землю и небо: "изба в лазурном поле; "Как миротворно в горницу мою / По вечерам закатывалось солнце"', "Как весь простор, небесный и земной, / Дышал в оконце счастьем и покоем... " В этих стихах нераздельны обычная крестьянская изба, "низкий дом" и "лазурное поле" под бескрайним небом, "достославная старина" и нынешний день с его бурями и болью, "ливнями и зноем" — таковы пространственно-временные координаты осмысления и восприятия поэтом России.
Айвенго?”
Головний герой твору Вальтера Скотта молодий чоловік на ім’я Айвенго напевно викликає безліч емоцій у всіх читачів цього твору. Так відбувається з цілком зрозумілої причини – Айвенго цікавий з багатьох точок зору і викликає велику повагу. Особисто я почав перейматися інтересом і симпатією до головного героя вже на самому початку твору. Я помітив, що Айвенго помітно перевершував багатьох своїх однолітків, як мінімум, тому, що чудово володів зброєю. Саме по собі вміння поводитися зі зброєю виділяє людину з позитивної сторони.
Однак
варто зазначити, що Айвенго був напрочуд вольовим і чесною чоловіком. Тобто, його високі фізичні дані та вміння поводитися зі зброєю доповнювалися також і високими моральними та етичними якостями. На жаль для Айвенго, у нього виник серйозний конфлікт з власним батьком, за що молодий чоловік був вигнаний з дому. Втім, це аж ніяк не зіпсувало йому долю. Він був досить сильним, щоб потрапити на службу до короля і служити йому вірою і правдою. Айвенго став справжнім лицарем. Він допомагав багатьом людям, в тому числі і тим, хто був значно слабший за нього. Він робив добрі справи, ризикуючи власним здоров’ям і навіть життям,
щоб бути корисним для звичайних людей, які могли відплатити йому лише добрим словом і не більше.
Враховуючи все вищесказане, можна прийти до однозначного висновку про те, що Айвенго – це, по-перше, ідеальний воїн, який не був тільки вміли, але й сміливий, відважний, здатний на ризиковані вчинки, подолання болю і боротьбу до кінця за свої цілі і переконання. Крім того, звичайно, було безліч випадків, коли йому доводилося проявляти свої високі людські якості – благородство, вірність, відданість близьким людям і тим, кого він поважав. Особисто я не знаю людей, схожих на Айвенго, в сучасному житті. В даний час, як мені здається, допомагати комусь просто так і безоплатно вважається ознакою дурості, а тому подібне лицарство фактично неможливе.
Беручи до уваги велику кількість позитивних сторін Айвенго, вважаю за потрібне відзначити, що він просто не може не сподобатися. Звичайно, цей літературний герой мені дуже запам’ятався. Зі сторінок твору він здається просто надлюдиною, яка не має слабких місць і вправна практично у всьому. Я розумію, що це лише враження, тим не менше, воно дуже сильне. Було б дуже цікаво познайомитись з Айвенго особисто, поставити йому конкретні питання про його життя, справи і успіхи. Це лише підтверджує те, що цей герой справив на мене найкраще враження.
Привет, Россия — родина моя!
Как под твоей мне радостно листвою!
И пенья нет, но ясно слышу я
Незримых певчих пенье хоровое.. .
Как будто ветер гнал меня по ней,
По всей земле — по селам и столицам!
Я сильный был, но ветер был сильней,
И я нигде не мог остановиться.
В этих стихах наглядно видно слияние для поэта в одно целое родной деревни и — мира, поля и — неба, старины и — сегодняшнего дня. И все это пронизано ничем не одолимой любовью к родине, которая дает силу и радость, счастье и покой, чувство умиротворения, единства с землей и миром:
Привет, Россия — родина моя!
Сильнее бурь, сильнее всякой воли
Любовь к твоим овинам у жнивья,
Любовь к тебе, изба в лазурном поле.
За все хоромы я не отдаю
Свой низкий дом с крапивой под оконцем.
Как миротворно в горницу мою
По вечерам закатывалось солнце!
Как весь простор, небесный и земной,
Дышал в оконце счастьем и покоем,
И достославной веял стариной,
И ликовал под ливнями и зноем!. .
Характерны образы, соединяющие землю и небо: "изба в лазурном поле; "Как миротворно в горницу мою / По вечерам закатывалось солнце"', "Как весь простор, небесный и земной, / Дышал в оконце счастьем и покоем... " В этих стихах нераздельны обычная крестьянская изба, "низкий дом" и "лазурное поле" под бескрайним небом, "достославная старина" и нынешний день с его бурями и болью, "ливнями и зноем" — таковы пространственно-временные координаты осмысления и восприятия поэтом России.