Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі[1].
Чацкий и Молчалин: классические образы комедии в современной интерпретации. Лиса Алиса, Кот Базилио, Мальвина, Буратино,Пьеро, Артемон , Кукла Каламбина, Медвежонок Топтыжка, Бельчонок Рыжик,Зайчонок,Сорока,Сова
Чацкий - воитель. Он борется против идеалов, целей, стремлений старой Москвы, клеймит позором шутовство, бездумную роскошь и отвратительные нравы «разливанья в пирах и мотовстве». Образ Чацкого — идея, мораль пьесы, а Молчалин — одно из воплощений силы старого мира. В них не может быть ни малейшего сходства. Даже в чувство любви Чацкий «бросается», как в живую, непосредственную и глубокую стихию жизни. В любви Молчалина к Софье нет фактически ничего, кроме корысти. Так сравнивать можно очень долго, анализируя каждый жест или реплику героев. Но даже из нескольких примеров видно, что сама комедия — это борьба противоположностей: Чацкого с «веком минувшим» - Фамусовыми, скалозубами, молчалиными. Он жертва, но победитель. Фамусовское общество в борьбе с Чацким применяет сплетни, слухи, ложные обвинения — а это не оружие сильных. И поэтому Чацкий одерживает нравственную победу над ними, он оказался выше всей окружающей его серости и бездарности. И самое важное: пьеса остается актуальной во все времена. Пока существует подхалимство, взяточничество, чинопоклонство, будут существовать такие же — разве что в слегка усовершенствованной форме - туго-уховские, загорецкие, хлестовы... А противостоять им, борясь всеми силами с отжившим миром, будут вечные Чацкие.
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі[1].
Чацкий и Молчалин: классические образы комедии в современной интерпретации.Лиса Алиса, Кот Базилио, Мальвина, Буратино,Пьеро, Артемон , Кукла Каламбина, Медвежонок Топтыжка, Бельчонок Рыжик,Зайчонок,Сорока,Сова
Чацкий - воитель. Он борется против идеалов, целей, стремлений старой Москвы, клеймит позором шутовство, бездумную роскошь и отвратительные нравы «разливанья в пирах и мотовстве». Образ Чацкого — идея, мораль пьесы, а Молчалин — одно из воплощений силы старого мира. В них не может быть ни малейшего сходства. Даже в чувство
любви Чацкий «бросается», как в живую, непосредственную и глубокую стихию жизни. В любви Молчалина к Софье нет фактически ничего, кроме корысти.
Так сравнивать можно очень долго, анализируя каждый жест или реплику героев. Но даже из нескольких примеров видно, что сама комедия — это борьба противоположностей: Чацкого с «веком минувшим» - Фамусовыми, скалозубами, молчалиными. Он жертва, но победитель. Фамусовское общество в борьбе с Чацким применяет сплетни, слухи, ложные обвинения — а это не оружие сильных. И поэтому Чацкий одерживает нравственную победу над ними, он оказался выше всей окружающей его серости и бездарности.
И самое важное: пьеса остается актуальной во все времена. Пока существует подхалимство, взяточничество, чинопоклонство, будут существовать такие же — разве что в слегка усовершенствованной форме - туго-уховские, загорецкие, хлестовы... А противостоять им, борясь всеми силами с отжившим миром, будут вечные Чацкие.