В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Д
Другие предметы
Х
Химия
М
Музыка
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
Р
Русский язык
У
Українська література
Ф
Французский язык
П
Психология
А
Алгебра
О
Обществознание
М
МХК
В
Видео-ответы
Г
География
П
Право
Г
Геометрия
А
Английский язык
И
Информатика
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
врондао
врондао
24.05.2023 12:44 •  Литература

Философская, любовная, общественно-политическая, природная лирика Базарова (Отцы и дети)

Показать ответ
Ответ:
ксения282006
ксения282006
26.07.2021 01:49
Роман «Анна Кареніна» оповідає про непросту долю жінки. Анна Кареніна – жінка з вищого світу, яка має чоловіка та малого сина, але закохується у Вронського, зраджуючи свого чоловіка. Життя Анни минає у внутрішніх суперечностях, вона не може кинути ні чоловіка, ні коханого, її переживання сповнені драматизму. Анна закінчує життя самогубством.На перший погляд, Анна Кареніна – зрадниця, вона вчиняє аморально і зраджуючи, і вчиняючи самогубство. Чи не достатньо підстав, щоб засудити цю жінку, не розбираючись у складнощах її життя та натури? Анна по-справжньому кохає Вронського. Це не порочне прагнення розваг та пригод, не легковажний вчинок, а щире почуття. Анна – жінка вищого світу. Уявлення про вищий світ того часу ми маємо здебільшого з літератури, вищий світ видається нам викривленим, з хибного мораллю, подвійними стандартами. І ось у вищому світі зустрічаємо жінку, що здатна на почуття глибоке та пристрасне. Але у Анни вже є чоловік. Проте шлюб і материнські почуття не зупинили її на шляху зради, що не свідчить на її користь.Важливим мотивом роману Толстого, який допомагає розібратися у складному образі Анни, є мотив безсилля людини перед подіями життя, яке драматично ускладнюється та заплутується дедалі більше. Тут одразу постає декілька важливих проблем. По-перше, проблема сильної особистості, по-друге, проблема вибору. Побудувавши стосунки з Вронським, Анна робить згубний, проте свідомий вибір.Образ Анни Каретної поступово поглиблювався в процесі роботи Толстого над романом. Він наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю до сильних почуттів, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна – світська заміжня жінка, мати восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна - жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським.Кохання викликало в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя. Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали вигнанцями. Втім у них була можливість забути про негаразди в подорожах, спілкуванні один з одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця на місце, братися за безліч справ, аби тільки не залишатися наодинці. Толстой як реаліст і тонкий психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не лише зовнішніми причинами - згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв. Письменник уникає однозначних характеристик образів.Анна – волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було "дещо жорстоке, чуже, бісівське" [1, с. 177]. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов'язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання мати спільних дітей, створити справжню сім'ю, У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського.Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: "Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло..." І раптом, згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй треба робити... "Туди! – казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, – туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе... І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла" [1, с. 178]. Поставивши останню крапку в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, яка понад усе цінувала кохання, загинула врешті-решт від нього? Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні – наслідок глибокого розпаду духовних цінностей, морального руйнування цив
0,0(0 оценок)
Ответ:
Anton2657
Anton2657
31.01.2022 09:43

Думается, что читатель «Евгения Онегина» не раз задавался вопросом, почему же главные герои не были счастливы, что разве­ло Татьяну и Евгения в жизни далеко друг от друга?

Развитие конфликта, о котором мы говорим, начинается в тре­тьей главе, когда Онегин знакомится с семьей Лариных и Татьяна влюбляется в него, страдает, пишет письмо и ждет на него ответа. Героиня только один раз увидела Евгения и полюбила его на всю жизнь. Объясняется это тем, что мечтательная, наделенная пыл­ким воображением и своенравной душой, она узнала в Онегине тот идеал, который составила по сентиментальным романам. С другой стороны, она уловила в юноше сходство с собой и повери­ла, что они созданы друг для друга. Татьяна пишет Онегину пись­мо, страдая и рассчитывая на его благородство:

Я к вам пишу —чего же боле ?

Что я могу еще сказать ?

Теперь я знаю, в вашей воле

Меня презреньем наказать.

[sms]

Но Онегин не мог оценить и принять порыв Татьяны, посколь­ку к этому времени, как говорит о нем повествователь, «в любви считался инвалидом»:

В красавиц он уж не влюблялся,

А волочился как-нибудь;

Откажут — мигом утешался;

Изменят — рад был отдохнуть...

Отсюда назидательный, нравоучительный тон его ответа Татьяне. Собственно, его ответ — это скорее исповедь, чистосердечное признание в том, что он не хочет ограничить свою жизнь «домаш-г ним кругом». А если бы он «пленился семейственной картиной», то невесты, кроме нее, не искал бы. Татьяна могла бы принять его ответ как признание в любви, но поскольку герой так акцентирует внимание на нежелании жить «домашним кругом», то отпугивает девушку, но не охлаждает ее чувства. Онегин не разглядел в Татьяне самого главного: она — одна из тех цельных поэтических натур, которые любить могут только один раз. Он поймет это в конце ро­мана, когда она в своей отповеди ему, так же открыто и доверчиво, как и в письме, скажет: «Я вас люблю (к чему лукавить?)».

Далее любовь Татьяны к Онегину развивается и углубляется. В его отсутствие героиня, тоскуя, заходит в опустевший дом и знакомится с библиотекой, со сделанными на книгах пометками, что Л раскрывает для нее внутренний мир столь дорогого человека. Татьяна начинает лучше понимать его и осознает, чем он живет, по­чему страдает. Но смогла ли она приобщиться к его переживаниям сердцем? Нет, она осознает все только разумом, поскольку идеи эти чужды ей, непонятны.

Однако с этого момента Татьяна начинает меняться, внутренне она из наивной девочки постепенно превращается в светскую даму, которая потом так поразит вообра­жение Онегина. Татьяна едет с матерью в Москву, чтобы начать новую жизнь. И хоть ив Москве мысль об Онегине не покидает героиню, но она отгоняет ее, стараясь владеть собой. Но вот герои снова встречаются, Татьяна ничем не выдала своего волнения:

Ей-ей! не то, чтоб содрогнулась

Иль стала вдруг бледна, красна...

У ней и бровь не шевельнулась;

Не сжала даже губ она.

Но именно ее хладнокровие покоряет теперь Онегина так, как не могла покорить милая простота и открытость. Автор-повество­ватель очень подробно описывает переживания влюбленного ге­роя, чтобы читатель не усомнился в их искренности. Татьяна ве­рит ему и поэтому признается в своих чувствах, но отвергает его, поскольку верна мужу и дорожит своим положением в свете. Оне­гин отвергнут и несчастен, но стоит задуматься над тем, был бы он счастлив, ответь Татьяна на его порыв. Скорее всего, он скоро ра­зочаровался бы и снова стал скучать, ведь ему не нужна спокойная размеренная жизнь, полная обыденных забот, ему нужна буря стра­стей, порывы, даже несчастье, чтобы он ощущал себя в мире гар­монично. Не была бы счастлива с ним и Татьяна, слишком разно­го хотели они от жизни.

На примере Онегина и Татьяны мы можем сделать вывод, что любовь не всегда является гарантией счастья и согласия, посколь­ку каждый человек ищет свой путь в жизни, стремится к своей цели, по-своему оценивает мир, и любящие не всегда понять и оценить друг друга.

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Литература
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота