Новела „Некультурна” – своєрідний твір, бо емансипованість головної героїні є природньою, до певної міри вродженою. До речі, така гуцулка справді існувала. Ольга Кобилянська часто розмовляла з нею під час своїх прогулянок. Гуцули... Цей вільнолюбний народ, чий гордий дух вихований на вершинах гір, спрямованих до безмежного піднебесся, а його краса як зовнішня, фізична, так і внутрішня, душевна, викохана в мальовничій барвистості глибоких пралісів, мислиться як органічна складова самої природи, зливаючись та розчиняючись у ній, становить з нею одне ціле... Гуцулка Параска... Кожен епізод з її життя, про який дізнаємося з її розповіді, наскрізь відчуттям, а відтак і сприйняттям того, що все у світі наперед визначено. Усе, що відбувається з Параскою, що довелося їй пережити за своє життя, сталося тому, що так мало статися, за її словами: „така вже була воля Божа...” Ця глибока філософія життя сповнює її гармонійним спокоєм, надає гуцулці відчуття щастя. Але аналіз образу не може бути поверховий, коли йдеться про цілісну особистість, про „дитя природи”, про „некультурну”, яка перевершила своєю самодостатністю сотні „культурних”.
мой дядя самых честных правил... .
Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный –
Пора, красавица, проснись…
(А. С. Пушкин)... .
Листья падают в саду.. .
В этот старый сад, бывало,
Ранним утром я уйду
И блуждаю, где попало.
(И. Бунин)
ХОРЕЙ:
терек воет дик и злобен.. .
Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя.
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя.
(А. С. Пушкин).. .
Листья падают в саду.. .
В этот старый сад, бывало,
Ранним утром я уйду
И блуждаю, где попало.
(И. Бунин)