Рассказ А.П.Чехова был написан в 1898 году, является важной и завершающей частью «Маленькой трилогии». Опубликован в журнале «Русская мысль». Жанр рассказа предполагает кратковременность изображаемых событий и малое число действующих лиц. Антон Павлович Чехов не зря выбрал данный изложения сложных перипетий жизни своих героев и описания их душевного состояния. Ведь особенностями рассказа являются также глубина подтекста и емкость детали. Последний нюанс очень хорошо прослеживается во всех малых произведениях автора. В основу «Маленькой трилогии», созданную А.П.Чеховым, легли три истории, рассказанные друзьями друг другу на охоте. Это Буркин, Чимша-Гималайский и Алёхин — небогатый помещик, который поведал друзьям несчастливую историю своей любви. Так случилось, что отец героя много задолжал, в частности, чтобы заплатить за обучение сына. Алехин, вернувшись на родину, решил частично вернуть долг. Для этого ему пришлось много работать, но усилия не пропали даром. В первый же год он был выбран на место почетного мирового судьи. Алехина ждало немало встреч и знакомств, среди которых особое место в его жизни заняло знакомство с председателем окружного суда по фамилии Луганович. В тот же день Алехин знакомится с его женой, Анной Алексеевной, в которую влюбляется с первого взгляда. Алехин стал постоянным гостем в семье Лугановичей. Но, несмотря на это, при каждой новой встрече Анна Алексеевна и Алехин терялись, робели друг перед другом и холодно прощались. Герой чувствовал невероятную близость чувств, но боялся признаться. Но всему приходит конец. Однажды Анна Алексеевна уезжала лечиться в Крым, и герой понял, что, возможно, это их последняя встреча. Он решил признаться, но было слишком поздно. Влюбленные расстались навсегда. Как и в предыдущих рассказах трилогии, основная мысль рассказа «О любви» заключается в том, что герои произведений закрылись от своих настоящих чувств, вместо того, чтобы дать волю эмоциям, ничего не страшась. «Футлярность» каждого из них загубила их жизни и возможность счастливо и бескорыстно любить. Они своими же руками убили любовь, опустили ее до низменных чувств и потребностей, навеки сделав самих себя несчастными. Рассказ «О любви» можно назвать вершиной эволюции человека, изображенного во всех трех произведениях трилогии. Это герой, который далеко не стар, он не умер, он просто осознал свою ошибку и идет дальше. Не опускает руки, а шагает, пусть еще не знает куда, но все же не стоит на месте. Вся «Маленькая трилогия» автора пронизана драматизмом и надеждой на то, что у героев, настоящих или выдуманных все еще есть шанс свою душу.
Романтизм – це культурне явище, характерне для XVIII-XIX століть і поширене на території Європи. Як і кожне культурне явище, романтизм з’явився не на порожньому місці, а став результатом епохи, яка йому передувала. Як відомо, романтизму передувала епоха Просвітництва, якій були властиві раціоналізм і промислова революція. Мабуть, люди втомилися від раціонального і розумного погляду на життя і речі, а тому захотіли чогось більш яскравого і сильного з точки зору емоційності, через це й з’явився романтизм.
Для романтизму характерно злиття людини і природи. Людина не розглядалася у відриві від усього живого навколо, вона визнавалася його складовою і навіть невід’ємною частиною. Прагнення до ідеалу з точки зору возз’єднання людини і природи проявилося в тому, що людина почала займатися новими видами активності лише для того, щоб бути до природи ближчою. Наприклад, у зв’язку з появою романтизму люди стали займатися альпінізмом і туризмом, влаштовувати пікніки і багато іншого. Досягнення науки і промисловості кілька відсувалися романтистами на другий план. Вони вважали, що людина багата, насамперед, своїми емоціями. Прагнення до ідеалу у представників цього культурного руху проявилося і в тому, що вони не могли погодитися з атеїстичною теорією і традиційною релігією попередніх епох. Вони спробували переосмислити і знайти якусь ідеальну середину між усім цим. Так з’явилася ідея про те, що справжньою релігією є не поклоніння богам і дотримання якихось релігійних правил і догм, а відчуття людиною ходу і нескінченності людського буття.Епоха романтизму також чинила вагомий вплив на творчих людей і їх діяльність. Говорячи про літературу, варто сказати, що прагнення до ідеалу романтизму вперше з’явилося у німецьких письменників. У той час якраз трудилися відомі брати Грімм, творчість яких було сповнене ідеями романтизму на тлі казкових і міфологічних мотивом їхніх творів. Ознаки романтичного прагнення до ідеалу можна також знайти в творах авторів з інших країн, а також у творчій діяльності художників і музикантів. Як мені здається, саме епоха романтизму подарувала людству найбільшу кількість класичних музикантів найвищого рівня, а саме Шопена, Шуберта, Чайковського та Брамса.
Кожна епоха в житті людства примітна якимись особливостями. Я вважаю, що романтизм дійсно можна називати прагненням до ідеалу, адже його представники навіть у найважчі для побуту часи шукали розраду в природі, своїх думках і фантазіях.
Для романтизму характерно злиття людини і природи. Людина не розглядалася у відриві від усього живого навколо, вона визнавалася його складовою і навіть невід’ємною частиною. Прагнення до ідеалу з точки зору возз’єднання людини і природи проявилося в тому, що людина почала займатися новими видами активності лише для того, щоб бути до природи ближчою. Наприклад, у зв’язку з появою романтизму люди стали займатися альпінізмом і туризмом, влаштовувати пікніки і багато іншого. Досягнення науки і промисловості кілька відсувалися романтистами на другий план. Вони вважали, що людина багата, насамперед, своїми емоціями. Прагнення до ідеалу у представників цього культурного руху проявилося і в тому, що вони не могли погодитися з атеїстичною теорією і традиційною релігією попередніх епох. Вони спробували переосмислити і знайти якусь ідеальну середину між усім цим. Так з’явилася ідея про те, що справжньою релігією є не поклоніння богам і дотримання якихось релігійних правил і догм, а відчуття людиною ходу і нескінченності людського буття.Епоха романтизму також чинила вагомий вплив на творчих людей і їх діяльність. Говорячи про літературу, варто сказати, що прагнення до ідеалу романтизму вперше з’явилося у німецьких письменників. У той час якраз трудилися відомі брати Грімм, творчість яких було сповнене ідеями романтизму на тлі казкових і міфологічних мотивом їхніх творів. Ознаки романтичного прагнення до ідеалу можна також знайти в творах авторів з інших країн, а також у творчій діяльності художників і музикантів. Як мені здається, саме епоха романтизму подарувала людству найбільшу кількість класичних музикантів найвищого рівня, а саме Шопена, Шуберта, Чайковського та Брамса.
Кожна епоха в житті людства примітна якимись особливостями. Я вважаю, що романтизм дійсно можна називати прагненням до ідеалу, адже його представники навіть у найважчі для побуту часи шукали розраду в природі, своїх думках і фантазіях.