Рід Лермонтових був досить заможним, але до моменту народження майбутнього поета прийшов в занепад і збіднів
У дитинстві Михайло Юрійович відрізнявся слабким здоров’ям, часто хворів і взагалі був не самим міцним дитиною.
Виховувала юного Михайла Лермонтова бабуся, якій вдалося умовити його батька відправити онука до неї, так як батьківські фінанси не дозволяли дати синові хорошу освіту, в той час як бабуся була більш забезпеченою.
Перша любов у житті Лермонтова прийшла до нього ще в дитинстві, коли він 10 років зустрів дівчинку, майже свою однолітку. Згодом він присвятив цьому випадку вірш «генія». Юний поет написав його, коли йому було всього 12 років.
Одним з наставників молодого Лермонтова був француз, який колись служив в армії Наполеона в чині полковника (цікаві факти про Наполеона).
Завдяки чудовій домашній освіті юного поета взяли відразу в 4-й клас благородного пансіону.
Гіпотетично великі поети Лермонтов і Байрон можуть бути пов’язані родинними узами – кожен з них вважав своїм далеким предком Томаса Лермонта, поета, співака і провидця з Шотландії. Крім того, творчість Байрона справила серйозний вплив на стиль Лермонтова, так що між поетами є й літературна спорідненість.
Один час Лермонтов провів у курортному місті Єсентуки, дуже тепло про нього згодом відізвавшись.
Мовою жестів П’ятигорськ зображують у вигляді двох пістолетів, дула яких спрямовані один на одного. Цього незвичайного місто зобов’язаний дуелі Лермонтова, що сталася тут у середині 19 століття і стала для поета останньої.
Михайло Лермонтов опинився в гущі військових дій на Кавказі з-за ще однією дуелі, де його суперником був син посла. В результаті поєдинку ніхто не постраждав, але за рішенням суду він був відправлений на передову. Своєю мужністю і холоднокровністю він завоював собі повагу товаришів по службі, однак сам вважав за краще мовчати про військові подвиги.
До числа маловідомих фактів про Лермонтова належить і те, що він був досить талановитим художником. Правда, поезії він все одно приділяв набагато більше часу.
Листи Лермонтов підписував іменем Lerma. Справа в тому, що в юності поета цікавіше було представляти своїм предком не шотландського барда, а всемогутнього фаворита іспанського короля Франсиско Лерму, що жив в 16 столітті. Він був настільки захоплений цим уявним родичем, що навіть написав його портрет.
Навчався Лермонтов в одному університеті зі знаменитим згодом літературним критиком Виссарионом Бєлінським, хоча, судячи з усього, не був з ним знайомий в ті роки.
Вірші Михайла Лермонтова були вперше опубліковані, коли поетові виповнилося 21 рік, причому сталося це без відома автора. Поему, яка з’явилася на сторінках журналу «Бібліотека для читання», тепло прийняла публіка, однак Лермонтов ще кілька років відмовлявся від подальшої публікації своїх творів.
Багато віршів Лермонтова з часом перетворилися на народні пісні.
Лермонтов серйозно займався вивченням азербайджанської мови, так як вважав його не менш необхідним в Азії, ніж французька мова – в Європі.
Проходят годы, у Анны Алексеевны и ее супруга рождается второй ребенок. Алехин чувствует, что он и Анна не могут жить друг без друга, но влюбленные по-прежнему ничего не пытаются изменить: "Между тем годы шли. У Анны Алексеевны было уже двое детей." "...чувствовал, что она близка мне, что она моя, что нам нельзя друг без друга, но, по какому‑то странному недоразумению, выйдя из театра, мы всякий раз прощались и расходились, как чужие. В городе уже говорили о нас бог знает что, но из всего, что говорили, не было ни одного слова правды." С годами Анна начинает проявлять раздражение по отношению к Алехину. У нее случается плохое настроение из-за неудовлетворенности своей жизнью и появляются проблемы с нервами: "В последние годы Анна Алексеевна стала чаще уезжать то к матери, то к сестре; у нее уже бывало дурное настроение, являлось сознание неудовлетворенной, испорченной жизни, когда не хотелось видеть ни мужа, ни детей. Она уже лечилась от расстройства нервов." "Мы молчали и всё молчали, а при посторонних она испытывала какое‑то странное раздражение против меня; о чем бы я ни говорил, она не соглашалась со мной, и если я спорил, то она принимала сторону моего противника
Рід Лермонтових був досить заможним, але до моменту народження майбутнього поета прийшов в занепад і збіднів
У дитинстві Михайло Юрійович відрізнявся слабким здоров’ям, часто хворів і взагалі був не самим міцним дитиною.
Виховувала юного Михайла Лермонтова бабуся, якій вдалося умовити його батька відправити онука до неї, так як батьківські фінанси не дозволяли дати синові хорошу освіту, в той час як бабуся була більш забезпеченою.
Перша любов у житті Лермонтова прийшла до нього ще в дитинстві, коли він 10 років зустрів дівчинку, майже свою однолітку. Згодом він присвятив цьому випадку вірш «генія». Юний поет написав його, коли йому було всього 12 років.
Одним з наставників молодого Лермонтова був француз, який колись служив в армії Наполеона в чині полковника (цікаві факти про Наполеона).
Завдяки чудовій домашній освіті юного поета взяли відразу в 4-й клас благородного пансіону.
Гіпотетично великі поети Лермонтов і Байрон можуть бути пов’язані родинними узами – кожен з них вважав своїм далеким предком Томаса Лермонта, поета, співака і провидця з Шотландії. Крім того, творчість Байрона справила серйозний вплив на стиль Лермонтова, так що між поетами є й літературна спорідненість.
Один час Лермонтов провів у курортному місті Єсентуки, дуже тепло про нього згодом відізвавшись.
Мовою жестів П’ятигорськ зображують у вигляді двох пістолетів, дула яких спрямовані один на одного. Цього незвичайного місто зобов’язаний дуелі Лермонтова, що сталася тут у середині 19 століття і стала для поета останньої.
Михайло Лермонтов опинився в гущі військових дій на Кавказі з-за ще однією дуелі, де його суперником був син посла. В результаті поєдинку ніхто не постраждав, але за рішенням суду він був відправлений на передову. Своєю мужністю і холоднокровністю він завоював собі повагу товаришів по службі, однак сам вважав за краще мовчати про військові подвиги.
До числа маловідомих фактів про Лермонтова належить і те, що він був досить талановитим художником. Правда, поезії він все одно приділяв набагато більше часу.
Листи Лермонтов підписував іменем Lerma. Справа в тому, що в юності поета цікавіше було представляти своїм предком не шотландського барда, а всемогутнього фаворита іспанського короля Франсиско Лерму, що жив в 16 столітті. Він був настільки захоплений цим уявним родичем, що навіть написав його портрет.
Навчався Лермонтов в одному університеті зі знаменитим згодом літературним критиком Виссарионом Бєлінським, хоча, судячи з усього, не був з ним знайомий в ті роки.
Вірші Михайла Лермонтова були вперше опубліковані, коли поетові виповнилося 21 рік, причому сталося це без відома автора. Поему, яка з’явилася на сторінках журналу «Бібліотека для читання», тепло прийняла публіка, однак Лермонтов ще кілька років відмовлявся від подальшої публікації своїх творів.
Багато віршів Лермонтова з часом перетворилися на народні пісні.
Лермонтов серйозно займався вивченням азербайджанської мови, так як вважав його не менш необхідним в Азії, ніж французька мова – в Європі.
Проходят годы, у Анны Алексеевны и ее супруга рождается второй ребенок. Алехин чувствует, что он и Анна не могут жить друг без друга, но влюбленные по-прежнему ничего не пытаются изменить: "Между тем годы шли. У Анны Алексеевны было уже двое детей." "...чувствовал, что она близка мне, что она моя, что нам нельзя друг без друга, но, по какому‑то странному недоразумению, выйдя из театра, мы всякий раз прощались и расходились, как чужие. В городе уже говорили о нас бог знает что, но из всего, что говорили, не было ни одного слова правды." С годами Анна начинает проявлять раздражение по отношению к Алехину. У нее случается плохое настроение из-за неудовлетворенности своей жизнью и появляются проблемы с нервами: "В последние годы Анна Алексеевна стала чаще уезжать то к матери, то к сестре; у нее уже бывало дурное настроение, являлось сознание неудовлетворенной, испорченной жизни, когда не хотелось видеть ни мужа, ни детей. Она уже лечилась от расстройства нервов." "Мы молчали и всё молчали, а при посторонних она испытывала какое‑то странное раздражение против меня; о чем бы я ни говорил, она не соглашалась со мной, и если я спорил, то она принимала сторону моего противника