Группа.
дожественной выразительности использует Л.Н. Толстой в
о, да бритый затылок из-под шапки синеется»;
1. Определите, какие средства художествени
данных ниже фрагментах текста:
«...видит... шею жилистую, да бритый -
«на ремне кинжал серебряный»;
«на голове шапка высокая, баранья, черна
«...Из-под горы идет татарка молоденькая»,
«шапка высокая, белого барашка»;
«девочка... тоненькая, худенькая»;
«Изогнулась так, что плечи ниже колен уш
как он пьет – как на зверя какого»;
«бешмет шелковый синий, галунчиком обшит»;
«кувшинчик жестяной»;
7 «куклу уж лоскутками красными убрала и качает, как ребенка»;
, «старик стоит на коленочках»;
«одна снеговая гора выше других шапкой стоит».
2. Заполните таблицу «Цитата + комментарий».

плечи Ниже колен ушли. Сидит, глаза раскрыла, глядит на Жилина,
Цитата + комментарий
Цитата
Цель использования
Средство художественной
выразительности
Сравнение
Метафора
Инверсия
Уменьшительно-
ласкательные суффиксы решить когда максимальный

Яким характером мав мати російська людина, аби здолати кривду моральні випробування, послані долею. Що зміг зберегти у душі? Такі питання задає своїх читачів Михайло Шолохов у своєму оповіданні «Доля людини».Испокон віці найкращими рисами людського характеру вважалися стійкість, великодушність, чесність, мужність, вірність, вміння любити, патріотизм, працьовитість, самовідданість. Такими рисами має головним героєм оповідання Шолохова «Доля людини» Андрій Соколов. Свідчення того - його життя.Помыкавшись по белу світу, Андрій осів у Воронежі, знайшов дівчину «до душі». «Хороша попалася мені дівка! Смирная, весела, догідлива і розумниця, не мені подружжя... Не було вродливіша і желанней її, був у світі не залишиться!». Зажили Андрій та Ірина щасливо, радуючи одне одного. Їх любов подарувала їм дітей, які, своєю чергою, радували своїх. А «старшенький, Анатолій, виявився таким здатним до математики, що про них навіть з газети писали». Своє щастя герой бачить у простих радощах життя. Головне йому - будинок, копил сім'ї, здоров'я дітей, повагу один до друга. «Чого ще більше треба?» - запитує Андрій Соколов. У його житті усе гармонійно, майбутнє бачиться ясно. Однак у світ, побудований так бережно і любовно, вривається війна. Андрій Соколов починає свій виступ зі спогадів про мирного життя, тому, що десяти роках те, що здавалося звичайним, стало дорожче.Зворушлива сцена прощання Андрія з родиною розкриває нам його чутливу люблячу душу. Дітей своїх він називає ласкаво «Настуся і Олюшка». Назавжди залишилася у пам'яті героя його єдина й улюблена дружина. «Такий вона й пам'яті мені протягом усього життя залишилася: руки, притиснуті до грудях, білі губи й широкі розкриті очі, повні сліз». Свою вірність любові Андрій довів: адже від дня смерті його дружини минуло кілька років, і і залишалося одне. Спогади Андрія сповнені гіркоти через те невдоволення, яку він виявив стосовно дружині. «Зло мене тут є взяла! Силою я розняв її руками і легенько штовхнув в плечі...» А відштовхнув її за слова: «Родненький мій... Андрійко... не побачимося... ми з тобою... більше... у цьому... світлі...»Тут неможливо згадати плач Ярославни. Ірина притиснулася до чоловіка, «як лист до гілці», «сама вся вперед хилиться, ніби хоче піднятися проти сильного вітру». Так, сильний вітер обрушився про країну. І пішла мирне життя... І, може, не дружину зовсім відштовхнув Андрій від, та її пророчі слова, не в них вірити, шукаючи швидке повернення.Військова доля Андрія Соколова давалося важко. Недовго довелося йому повоювати. Потрапив в полон травні 1942 року під Лоховеньками. Хотів стоячи зустріти свою смерть, так не розстріляли його, а взяли його в полон. І тут виявив свій характер Соколов. «Бачиш, яке діло, братуха, ще з першого дня задумав я йти до своїх. Але хотів напевно» У полоні Соколов виказав вищі людські якості: щирість, безстрашність, до ближнім. «Важко мені, братуха, згадувати, та ще важче розповідати у тому, що довелося пережити у полоні.Як пригадаєш нелюдские борошна, які довелося винести там, у Німеччині, як пригадаєш всіх друзів-товаришів, які загинули, замучені там, в таборах, серце не у грудях, а горлянці б'ється, як важко стає дихати...»Особливо яскраво проявився характер Андрія в сцені допиту у Мюллера. Він побоявся сказати безжалісному коменданту табору про нестерпні умови праці. Попри те що, що цілком залежав від коменданта, поводився з великим гідністю. Саме це гідність і оцінив комендант Мюллер, назвавши Андрія Соколова «справжнім російським солдатом». А визнання ворога важить багато. У цьому сцені характер Андрія Соколова розкривається з героїчної боку. Голодний і смертельно утомлений, стоячи перед смерті, він залишався людиною, зберіг свою честь.По поверненню від Мюллера Соколов розділив усе, що дав йому комендант між всіма військовополоненими: «дісталося кожному хліба порціями зі сірникову коробку, кожну крихти брали на облік, ну, а сала, сам розумієш, - лише губи помастити. Проте поділили без образи». Отже, можна відповісти такі риси характеру героя, як щедрість і доброту.Втікши з полону, Андрій Соколов замислився про залишеній у Воронежі сім'ї, про щастя у рідному домі - важливі людські цінності. Проте доля не пощадила його. Він дізнається страшну звістку загибелі своєї сім'ї. «У червні сорок другого року німці бомбили авіазавод, і жодна важка бомба потрапила просто у мою хатенку. Ірина дочки були саме вдома... Далі отримав то від полковника місячну відпустку, за тиждень був у Воронежі. Пішки дотопал до мосту, де колись сімейно жив. Глибока воронка, налита іржавою водою, колом бур'ян до пояса... Глушина, тиша цвинтарна. Ой, і тяжко було мені, братуха!»Втрата своїх близьких і вдома принесла у життя героя порожнечу. Він залишилася сама однією з усіма мінливостями долі. Лише за мить «зблиснула йому радість, як сонечко через хмари: знайшовся Анатолій». І знову виникла надія відродження сім'ї, з'явилися «старечі мріяння» про майбутнє сина, внучатах. 

Художница Сыромятникова Екатерина Васильевна в своей картине «Первые зрители» объединила несколько жанров живописи. Это и пейзаж, который виден за окном, и портрет двух мальчиков, и натюрморт из полевых ромашек.

На полотне мы видим двух мальчишек, заглядывающих в окно. На их лицах читается удивление и восхищение. Они, наверное, гуляли на улице и заметили, что в доме художника открыто окно, а самого хозяина нет. Здесь запечатлен тот момент, когда один мальчик разглядывает заинтересовавшую его картину, которая недавно была закончена, а второй паренек уже рассмотрел ее и заглядывает в угол комнаты. Там что-то привлекло его внимание. Для ребят это непривычная обстановка, поэтому они с интересом разглядывают мастерскую живописца.

Просторная комната залита солнечным светом. На переднем плане мы видим мольберт, палитру с набором различных кистей, стоящий в вазе букет ромашек и обратную сторону холста, который и привлек внимание зрителей. На полу стоят, прислонившись к стене, еще какие-то работы живописца, но они тоже повернуты к нам обратной стороной. Рядом старинное кресло, в котором мастер отдыхает или делает наброски для будущих полотен. На окне висит светлая занавеска. Сейчас она сдвинута в сторону и нам открывается вид на деревья, растущие во дворе.

В распахнутом настежь окне мы можем увидеть яркий солнечный день, поляну с зеленой травой, березовую рощу, а вдали - густой темный лес.

Картина «Первые зрители» вызывает неподдельный интерес и у нас, нам тоже хочется оказаться на месте этих ребят и полюбоваться творениями мастера. Это полотно поднимает у меня настроение и вызывает только светлые и добрые чувства.