Знаменитий французький письменник Жуль Берн увійшов у світову літературу як перший класик науково-фантастичного роману й чудовий майстер роману пригод. "П'ятнадцятирічний капітан" був і залишається в числі його найпопулярніших романів. Найважливіше завдання автора полягало в тому, щоб дати читачам правдиве уявлення про трагічну долю корінного населення "чорного материка". Найяскравіші сторінки присвячені в "П'ятнадцятирічному капітані" викриттю работоргівців. Обурення Жуля Берна безмежне. Іноді він досягає високого публіцистичного пафосу: ""Работоргівля"! Усі знають, що значить це страшне слово, якому не повинно бути місця в людській мові". Лиховісні фігури работоргівців — португальців Негоро й Кримбри, американця Гарріса, араба Ібн-Хаміса, віроломного негра Алвіша — аж ніяк не є плодом авторської фантазії. Відомо, наприклад, що работоргівець Алвіш існував насправді. Відомості про цього нелюда, який продав у рабство десятки тисяч своїх одноплемінників, Жуль Берн почерпнув, як він сам зазначає, із записок англійського мандрівника Камерона. Колишні португальські колонії: Ангола на південному заході Африки, де розгортається дія роману, і Мозамбік на південному сході — здавна служили головними центрами работоргівлі й поставляли негрів-невільників переважно до Північної й Південної Америки, а також у країни Азії та Сходу. У першій половині XIX століття уряди деяких європейських держав, зацікавлені в тому, щоб використати народи колоніальних країн для розробки природних багатств і добування сировини на їхній батьківщині, скасували работоргівлю. Але, незважаючи на те, що рух аболіціоністів (прихильників звільнення негрів) призвів до офіційної заборони работоргівлі, вона ще довго процвітала в колоніях при потуранні, а іноді — і прямому сприянні місцевої влади.
"П'ятнадцятирічний капітан" був і залишається в числі його найпопулярніших романів.
Найважливіше завдання автора полягало в тому, щоб дати читачам правдиве уявлення про трагічну долю корінного населення "чорного материка".
Найяскравіші сторінки присвячені в "П'ятнадцятирічному капітані" викриттю работоргівців. Обурення Жуля Берна безмежне. Іноді він досягає високого публіцистичного пафосу: ""Работоргівля"! Усі знають, що значить це страшне слово, якому не повинно бути місця в людській мові".
Лиховісні фігури работоргівців — португальців Негоро й Кримбри, американця Гарріса, араба Ібн-Хаміса, віроломного негра Алвіша — аж ніяк не є плодом авторської фантазії. Відомо, наприклад, що работоргівець Алвіш існував насправді. Відомості про цього нелюда, який продав
у рабство десятки тисяч своїх одноплемінників, Жуль Берн почерпнув, як він сам зазначає, із записок англійського мандрівника Камерона. Колишні португальські колонії: Ангола на південному заході Африки, де розгортається дія роману, і Мозамбік на південному сході — здавна служили головними центрами работоргівлі й поставляли негрів-невільників переважно до Північної й Південної Америки, а також у країни Азії та Сходу.
У першій половині XIX століття уряди деяких європейських держав, зацікавлені в тому, щоб використати народи колоніальних країн для розробки природних багатств і добування сировини на їхній батьківщині, скасували работоргівлю. Але, незважаючи на те, що рух аболіціоністів (прихильників звільнення негрів) призвів до офіційної заборони работоргівлі, вона ще довго процвітала в колоніях при потуранні, а іноді — і прямому сприянні місцевої влади.