Поеми «іліада» і «одіссея» були створені у viii — на початку vii століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари . у поемі «іліада» зображено чимало видатних воїнів: діомед, аякс, патрокл, але головну роль автор поеми відводить ахіллу. він — наймолодший герой поеми «іліада» , але ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. він справжній герой, який понад усе цінує честь. як потоптання своєї честі ахілл сприймає те, що агамемнон забирає його полонянку. тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення ахілла сприймається як захист честі. ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть патрокла змусила його повернутися у військо. у нових латах, що викував гермес, ахілл непереможний. у 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту ахілла за смерть друга. він гонить троянців до річки ксанф і багатьох із них там убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву патроклу. у 22-й пісні зображено двобій гектора й ахілла, в якому останній перемагає. бурхливий темперамент ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло гектора до колісниці і кілька разів об’їздить трою, але коли до нього приходить батько гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло гектора на поховання. троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. найдовший шлях чекав хитромудрого одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину. у троянській війні одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. це він здогадався зв’язати наречених прекрасної єлени клятвою її обранцю в будь-якій біді. єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя менелая, але зрадила йому з сином царя трої парісом. краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути єлену, греки і розпочали троянську війну, але без угоди, яку вигадав одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. це одіссей зміг у військо юного ахілла, без якого перемога була б неможлива. це одіссей утримував військо біля стін трої, коли розпочалася тяжка хвороба, він умовляв ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з агамемноном. саме одіссей одержав від греків ахіллові лати після його загибелі. коли греки не змогли взяти трою силою, одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам одіссей серед них. «одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення одіссея на рідний острів ітака. з точки зору автора поеми, героїзм одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю» . герой поеми «одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. саме вони йому побороти поліфема, цирцею і сирен. але якщо хитрість — природна риса одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. усіх, із ким зустрічається одіссей протягом довгих років троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. навіть чаклунка кірка, зілля якої не зашкодило одіссею, вражена його стійкістю. навіть богиня афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з одисеєм хитрощами.
Катерина – главная героиня драмы а.н. островского «гроза». н.а. добролюбов определил ее как воплощение «сильного характера», назвал ее «лучом света в темном царстве». но не смотря на ее душевную силу и твердый характер катерина погибает. с образом катерины в драме связан мотив простора. она мечтает о том, чтобы летать, как птицы. с самого начала драма она предчувствует свою гибель, возможно потому, что она не создана для жизни в «темном царстве». но ведь она родилась и росла в той же среде, что и кабаниха, тихон, дикой и другие. рассказ катерины о жизни до замужества – один из самых трогательных монологов. «я жила, ни о чем не тужила, точно птичка на воле … что хочу, бывало, то и делаю». всю ее настоящую жизнь составляют – работа и религия, но все это является душой патриархального мироощущения. в реальности же она живет в другом мире, который держится на насилии, принуждении. даже когда варвара выслушала рассказ катерины, сказала: «да, ведь у нас тоже самое». а катерина ответила ей, что «здесь все как будто из-под неволи». в катерине рождается новое чувство, еще не ясное ей самой: «что-то во мне такое необыкновенное. точно я снова жить начинаю или… уж и не знаю». это чувство – чувство личности. в катерине растет любовь, не укладывающаяся в рамки того общества. ту любовь, которая просыпается в катерине, она сама. в силу своей религиозности, воспринимает как странный грех. любовь к борису для нее, замужней женщины, нарушение нравственного долга. она хочет быть чистой и . когда она осознает свою любовь к борису, она изо всех сил стремится ей противостоять. она признается варваре: « точно я стою над пропастью и меня кто-то туда толкает, а удержаться мне не за что». и действительно, вокруг нее все рушится: уезжает тихон – опора в любви, варвара дает ей ключ от калитки. в разговоре с борисом варвара говорит: «я для тебя греха не побоялась, побоюсь ли я людского суда! ». эти слова можно считать предвестием гибели. сознание греха полностью овладевает героиней. она не видит иного исхода своей муке, кроме смерти. отсутствие надежды на прощение толкает ее на самоубийство. катерина говорит: «все равно уж душу свою погубила». гибель катерины неотвратима, как бы ни повели себя окружающие ее люди. смерть катерины – ее победа, результатом которой стало появление «луча» в «темном царстве».
