Когда Александр Сергеевич услышал от своего приятеля поэта Павла Нащокина увлекательную историю о разорившемся помещике по фамилии Островский, он понял, что ее можно взять за основу будущего романа.
По воспоминания Нащокина, однажды он встретил в остроге молодого белорусского дворянина, ставшего жертвой подкупного судьи. Он долгое время судился с соседом из-за земельных угодий, однако в результате был изгнан из собственного имения без гроша в кармане. Собрав своих крепостных, помещик организовал настоящую разбойничью банду, и стал промышлять грабежами.
Осенью 1832 года Пушкин приступил к работе над новым романом, и в короткий срок написал две части из задуманных трех. Второй том был завершен в феврале 1833 года, а третий по каким-то причинам так и не был начат.
Роман был издан лишь в 1841 году, спустя 4 год после трагической смерти Александра Сергеевича на дуэли. Поскольку писатель так и не успел дать название своему произведению, в редакции его озаглавили «Дубровский».
Смысл названия достаточно прост – так звали главного героя романа.
Александр Сергеевич поднял множество важных тем, которые не утратили своей актуальности и в настоящее время. Центральная тема «Дубровского» – защита человеческого достоинства. Процветающая коррупция в органах государственной власти многим людям покалечила судьбы. Подобной жертвой стал и старик Дубровский, который в силу своей бедности не смог отстоять честь и достоинство в судебном порядке.
Единственный защитить честь своей фамилии Владимир видел лишь в том, чтобы, не опираясь на букву закона, собственноручно вершить месть. По сути, он был вынужден встать на преступный путь, другого выхода у него просто не было. Это очень печалит автора, который понимает, что в России честный, но бедный человек абсолютно бессилен.
Основная мысль романа – отсутствие равноправия между представителями одного социального слоя, разница между которыми заключалась лишь в финансовом положении. Автор приходит к неутешительному выводу: закон всегда стоит на стороне богатства, в то время как благородные, честные и прогрессивные люди, такие, как Владимир, оказываются на обочине жизни.
Также писатель уделил много внимания проблематике семейного бесправия – покалеченные судьбы детей, вынужденных покоряться родительской воле. Троекуров, невзирая на слезы своей 17-летней дочери, отдал ее замуж за нелюбимого старика, чьим главным достоинством было богатство и положение в обществе.
Оставаться человеком чести, быть милосердным и справедливым – вот чему учит произведение. Очень важно уметь находить компромиссные решения, прислушиваться друг к другу, чтобы не допустить развязки возможных конфликтов и трагедий. В этом заключается идея романа – стремиться к взаимопониманию в обществе, позабыв о собственном эгоизме.Композиция романа отличается четкой хронологией сюжетных линий. В экспозиции автор знакомит читателя с героями и обстановкой, в которой будут развиваться события. Даются описания двух главных персонажей – помещика Кирилла Петровича Троекурова и его близкого соседа Андрея Гавриловича Дубровского.
Завязкой произведения ссора между соседями-помещиками, которая быстро перерастает в нешуточный конфликт. Троекуров подкупает судью и отбирает у Дубровского его имение Кистеневку. Узнав вердикт судьи, Дубровский сходит с ума и спустя время умирает.
Далее происходит развитие сюжета. Узнав о случившемся, из Петербурга приезжает сын Дубровского, гвардейский корнет Владимир. Он собирает своих крепостных и поджигает Кистеневку, а после становится разбойником, наводящим ужас на местных помещиков.
Желая отомстить своему главному обидчику – Троекурову, Дубровский под видом учителя попадает в его дом. Но его планы разрушены очаровательной Машей Троекуровой, в которую он страстно влюбляется. Однако счастье молодых людей невозможно – Троекуров уже сосватал Машу старому богачу.
В кульминации романа Дубровский спешит вызволить любимую от ненавистного брака, однако не успевает: Маша уже обручена и, дав клятву супружеской верности, вынуждена остаться с нелюбимым мужем.
Развязка романа – это роспуск разбойничьей шайки и отъезд Дубровского заграницу.
При анализе произведения следует отметить, что принадлежит оно жанру социального романа, в котором раскрыто множество остро социальных тем своего времени.
Направление, характерное для романа Пушкина «Дубровский» – реализм. Однако в произведении присутствуют и некоторые черты романтизма.
Актуальність теми. Міф є формою прояву міфологічної свідомості, але проектується на всі сфери життєдіяльності. Міфологічна свідомість перехрещується з іншими видами людської свідомості і, таким чином, виникають політичні, економічні, історичні, соціальні міфи. Як невід’ємна частина людської свідомості, міфологічне має свою логіку, особливим чином пояснює оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, і найяскравіше воно проявляється в періоди потрясінь, трансформацій і критичних обставин. Міфологічній свідомості, яка сприймає як архаїчні міфи, так і міфи сучасні, притаманна важлива властивість – некритичне ставлення до себе і до змісту міфу, взагалі нерозуміння самого факту його створення й існування. Тому людство постійно перебуває під впливом міфів: соціальних, культурних, національних, політичних. Є три причини необхідності та об’єктивності існування міфів: психологічна, онтологічна та соціальна. Історіографія та дослідження питання. В історії філософії неодноразово робилися спроби використання міфу для пояснення наукової раціональності. Витоки цієї традиції вбачаються принаймні у філософії Шеллінга (“Вступ до філософії міфології”), а серед найбільш видатних філософів, що використовували евристичний потенціал міфу, можна назвати імена Е.Кассирера, Л.Вітгенштейна, У.Куайна і К.Хюбнера та ін. У радянській традиції, де подібні тенденції були деформовані матеріалістичною спрямованістю, яка апріорі бачила в міфі пройдений культурний етап, окремо стоїть ім'я О.Лосєва, який у своїй “Діалектиці міфу” передбачив сучасні погляди на феномен міфу. Подібні здобутки були б неможливі без використання матеріалів, накопичених при дослідженні феномену міфу на прикладі різних історичних міфологій, а також життя примітивних спільнот. Саме поглиблення розуміння феномена міфу, його значення в примітивному суспільстві стало відправним пунктом для філософів науки. Найважливіші результати у вивченні міфу були досягнуті в ритуалізмі Дж.Фрейзера (серед послідовників – Дж.Харрісон, Ф.Корнфорд, А.Кук, Г.Меррей) і А.Ван Геннепа, який дав поштовх творчості Б.Маліновського (яка не втратила значення до сьогодні). Паралельно з ритуалізмом велике значення мала французька соціологічна школа (Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюль), а також французький структуралізм (Ж.Дюмезель, К.Леві-Строс, серед вітчизняних послідовників – Є.Мелетинський, В.Іванов, В.Топоров, В.Черняк). Величезне значення для сучасного стану філософії міфу має так звана трансцендентальна інтерпретація міфу, біля витоків якої стоїть Ф.В.Шеллінг. Зазнавши впливу романтизму (И.Гримм, К.О.Мюллер, И.Баховен), ця концепція отримала розвиток у працях Е.Кассирера, а потім К.Хюбнера. Варто згадати звертання до міфу психоаналізу (З.Фрейд, К.Г.Юнг, О.Ранк). Певне значення мають інтерпретації, що розглядають міф як результат сприйняття світу примітивним мисленням (Д.Юм, Фонтенель, Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Е.Тейлор, Г.Спенсер, Ф.Енгельс, Л.Фейєрбах). У російській традиції переважають лінгво-семантичний підхід до міфу – у роботах М.Афанасьєва, А.Потебні, О.Фрейденберг, і головним чином, етнологічний – у В.Богораза, Л.Штернберга, А.Золотарьова, С.Токарєва, А.Анісімова, Ю.Францева, Б.Шаревської, М.Шахновича. На окрему увагу заслуговують імена О.Лосєва та В.Проппа. О.Лосєв продовжує особливу традицію російської філософії, яку можна пов'язати з релігійним аспектом філософії міфу Ф.В.Шеллінга, який був розвинутий далі В.Соловйовим, С.Булгаковим, П.Флоренським. У західній філософії подібних поглядів дотримувалися В.Отто, У.Виламовиць-Моллендорф, Р.Петтацоні, П.Тіллих і, частково, М.Еліаде. Різні аспекти філософії міфу отримали розвиток у роботах В.Багинського, О.Баксанського, Я.Голосовкера, А.Донцова, І.Д‘яконова, А.Зубова, М.Евзліна, А.Косарєва, В.Лобаса, І.Лосєвої, М.Маковського, Т.Метельової, А.Наговіцина, В.Полосіна, Л.Солонько, М.Стеблін-Каменського, Н.Хамітова, В.Щукіна та ін. Об'єктом дослідженнявиступають сутність та поняття міфу; предметом– місце і значення міфу, його вплив на соціальну-культурну діяльність сьогодення. Мета дослідженняполягає у виявленні зв'язку міфу й сучасної соціально-культурної діяльності та з’ясуванні міфологічних основ. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі: обґрунтувати загальну проблематику міфу; показати міф в історичному розвитку; виявити значення міф як світоглядно-естетичний феномен; проаналізувати вплив міфів на соціально-культурну діяльність. Структура роботиобумовлена логікою дослідження, яка випливає з її мети й основних задач. робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на параграфи, загальних висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 43 стор., в тому числі список використаної літератури 2 стор. Список літератури містить 16 найменувань.
Когда Александр Сергеевич услышал от своего приятеля поэта Павла Нащокина увлекательную историю о разорившемся помещике по фамилии Островский, он понял, что ее можно взять за основу будущего романа.
По воспоминания Нащокина, однажды он встретил в остроге молодого белорусского дворянина, ставшего жертвой подкупного судьи. Он долгое время судился с соседом из-за земельных угодий, однако в результате был изгнан из собственного имения без гроша в кармане. Собрав своих крепостных, помещик организовал настоящую разбойничью банду, и стал промышлять грабежами.
Осенью 1832 года Пушкин приступил к работе над новым романом, и в короткий срок написал две части из задуманных трех. Второй том был завершен в феврале 1833 года, а третий по каким-то причинам так и не был начат.
Роман был издан лишь в 1841 году, спустя 4 год после трагической смерти Александра Сергеевича на дуэли. Поскольку писатель так и не успел дать название своему произведению, в редакции его озаглавили «Дубровский».
Смысл названия достаточно прост – так звали главного героя романа.
Александр Сергеевич поднял множество важных тем, которые не утратили своей актуальности и в настоящее время. Центральная тема «Дубровского» – защита человеческого достоинства. Процветающая коррупция в органах государственной власти многим людям покалечила судьбы. Подобной жертвой стал и старик Дубровский, который в силу своей бедности не смог отстоять честь и достоинство в судебном порядке.
Единственный защитить честь своей фамилии Владимир видел лишь в том, чтобы, не опираясь на букву закона, собственноручно вершить месть. По сути, он был вынужден встать на преступный путь, другого выхода у него просто не было. Это очень печалит автора, который понимает, что в России честный, но бедный человек абсолютно бессилен.
Основная мысль романа – отсутствие равноправия между представителями одного социального слоя, разница между которыми заключалась лишь в финансовом положении. Автор приходит к неутешительному выводу: закон всегда стоит на стороне богатства, в то время как благородные, честные и прогрессивные люди, такие, как Владимир, оказываются на обочине жизни.
Также писатель уделил много внимания проблематике семейного бесправия – покалеченные судьбы детей, вынужденных покоряться родительской воле. Троекуров, невзирая на слезы своей 17-летней дочери, отдал ее замуж за нелюбимого старика, чьим главным достоинством было богатство и положение в обществе.
Оставаться человеком чести, быть милосердным и справедливым – вот чему учит произведение. Очень важно уметь находить компромиссные решения, прислушиваться друг к другу, чтобы не допустить развязки возможных конфликтов и трагедий. В этом заключается идея романа – стремиться к взаимопониманию в обществе, позабыв о собственном эгоизме.Композиция романа отличается четкой хронологией сюжетных линий. В экспозиции автор знакомит читателя с героями и обстановкой, в которой будут развиваться события. Даются описания двух главных персонажей – помещика Кирилла Петровича Троекурова и его близкого соседа Андрея Гавриловича Дубровского.
Завязкой произведения ссора между соседями-помещиками, которая быстро перерастает в нешуточный конфликт. Троекуров подкупает судью и отбирает у Дубровского его имение Кистеневку. Узнав вердикт судьи, Дубровский сходит с ума и спустя время умирает.
Далее происходит развитие сюжета. Узнав о случившемся, из Петербурга приезжает сын Дубровского, гвардейский корнет Владимир. Он собирает своих крепостных и поджигает Кистеневку, а после становится разбойником, наводящим ужас на местных помещиков.
Желая отомстить своему главному обидчику – Троекурову, Дубровский под видом учителя попадает в его дом. Но его планы разрушены очаровательной Машей Троекуровой, в которую он страстно влюбляется. Однако счастье молодых людей невозможно – Троекуров уже сосватал Машу старому богачу.
В кульминации романа Дубровский спешит вызволить любимую от ненавистного брака, однако не успевает: Маша уже обручена и, дав клятву супружеской верности, вынуждена остаться с нелюбимым мужем.
Развязка романа – это роспуск разбойничьей шайки и отъезд Дубровского заграницу.
При анализе произведения следует отметить, что принадлежит оно жанру социального романа, в котором раскрыто множество остро социальных тем своего времени.
Направление, характерное для романа Пушкина «Дубровский» – реализм. Однако в произведении присутствуют и некоторые черты романтизма.
Объяснение:
Актуальність теми. Міф є формою прояву міфологічної свідомості, але проектується на всі сфери життєдіяльності. Міфологічна свідомість перехрещується з іншими видами людської свідомості і, таким чином, виникають політичні, економічні, історичні, соціальні міфи. Як невід’ємна частина людської свідомості, міфологічне має свою логіку, особливим чином пояснює оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, і найяскравіше воно проявляється в періоди потрясінь, трансформацій і критичних обставин. Міфологічній свідомості, яка сприймає як архаїчні міфи, так і міфи сучасні, притаманна важлива властивість – некритичне ставлення до себе і до змісту міфу, взагалі нерозуміння самого факту його створення й існування. Тому людство постійно перебуває під впливом міфів: соціальних, культурних, національних, політичних. Є три причини необхідності та об’єктивності існування міфів: психологічна, онтологічна та соціальна. Історіографія та дослідження питання. В історії філософії неодноразово робилися спроби використання міфу для пояснення наукової раціональності. Витоки цієї традиції вбачаються принаймні у філософії Шеллінга (“Вступ до філософії міфології”), а серед найбільш видатних філософів, що використовували евристичний потенціал міфу, можна назвати імена Е.Кассирера, Л.Вітгенштейна, У.Куайна і К.Хюбнера та ін. У радянській традиції, де подібні тенденції були деформовані матеріалістичною спрямованістю, яка апріорі бачила в міфі пройдений культурний етап, окремо стоїть ім'я О.Лосєва, який у своїй “Діалектиці міфу” передбачив сучасні погляди на феномен міфу. Подібні здобутки були б неможливі без використання матеріалів, накопичених при дослідженні феномену міфу на прикладі різних історичних міфологій, а також життя примітивних спільнот. Саме поглиблення розуміння феномена міфу, його значення в примітивному суспільстві стало відправним пунктом для філософів науки. Найважливіші результати у вивченні міфу були досягнуті в ритуалізмі Дж.Фрейзера (серед послідовників – Дж.Харрісон, Ф.Корнфорд, А.Кук, Г.Меррей) і А.Ван Геннепа, який дав поштовх творчості Б.Маліновського (яка не втратила значення до сьогодні). Паралельно з ритуалізмом велике значення мала французька соціологічна школа (Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюль), а також французький структуралізм (Ж.Дюмезель, К.Леві-Строс, серед вітчизняних послідовників – Є.Мелетинський, В.Іванов, В.Топоров, В.Черняк). Величезне значення для сучасного стану філософії міфу має так звана трансцендентальна інтерпретація міфу, біля витоків якої стоїть Ф.В.Шеллінг. Зазнавши впливу романтизму (И.Гримм, К.О.Мюллер, И.Баховен), ця концепція отримала розвиток у працях Е.Кассирера, а потім К.Хюбнера. Варто згадати звертання до міфу психоаналізу (З.Фрейд, К.Г.Юнг, О.Ранк). Певне значення мають інтерпретації, що розглядають міф як результат сприйняття світу примітивним мисленням (Д.Юм, Фонтенель, Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Е.Тейлор, Г.Спенсер, Ф.Енгельс, Л.Фейєрбах). У російській традиції переважають лінгво-семантичний підхід до міфу – у роботах М.Афанасьєва, А.Потебні, О.Фрейденберг, і головним чином, етнологічний – у В.Богораза, Л.Штернберга, А.Золотарьова, С.Токарєва, А.Анісімова, Ю.Францева, Б.Шаревської, М.Шахновича. На окрему увагу заслуговують імена О.Лосєва та В.Проппа. О.Лосєв продовжує особливу традицію російської філософії, яку можна пов'язати з релігійним аспектом філософії міфу Ф.В.Шеллінга, який був розвинутий далі В.Соловйовим, С.Булгаковим, П.Флоренським. У західній філософії подібних поглядів дотримувалися В.Отто, У.Виламовиць-Моллендорф, Р.Петтацоні, П.Тіллих і, частково, М.Еліаде. Різні аспекти філософії міфу отримали розвиток у роботах В.Багинського, О.Баксанського, Я.Голосовкера, А.Донцова, І.Д‘яконова, А.Зубова, М.Евзліна, А.Косарєва, В.Лобаса, І.Лосєвої, М.Маковського, Т.Метельової, А.Наговіцина, В.Полосіна, Л.Солонько, М.Стеблін-Каменського, Н.Хамітова, В.Щукіна та ін. Об'єктом дослідженнявиступають сутність та поняття міфу; предметом– місце і значення міфу, його вплив на соціальну-культурну діяльність сьогодення. Мета дослідженняполягає у виявленні зв'язку міфу й сучасної соціально-культурної діяльності та з’ясуванні міфологічних основ. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі: обґрунтувати загальну проблематику міфу; показати міф в історичному розвитку; виявити значення міф як світоглядно-естетичний феномен; проаналізувати вплив міфів на соціально-культурну діяльність. Структура роботиобумовлена логікою дослідження, яка випливає з її мети й основних задач. робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на параграфи, загальних висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 43 стор., в тому числі список використаної літератури 2 стор. Список літератури містить 16 найменувань.