В своем первом рассказе «Макар Чудра» , опубликованном в 1892 году, Горький передал легенду, услышанную во время своих странствий по средней и южной России.
Эта легенда о влюбленных в свободу прекрасных людях соотнесена с размышлениями старого цыгана о жизни и человеке. Правда жизни для Макара заключается в свободе, ему ненавистна власть земли над человеком. В подтверждение мысли о том, что самым дорогим в человеке является чувство свободы, Макар рассказывает легенду о гордой красавице Радде и прекрасном юноше Лойко Зобаре. Красоту Радды нельзя описать словами. «Может быть, ее красоту можно бы на скрипке сыграть, да и то тому, кто эту скрипку, как свою душу знает» . У Лойко Зобара «очи как ясные звезды горят, а улыбка — целое солнце.. . Стоит, весь как в крови, в огне костра и сверкает зубами, смеясь!» .
Герои горячо любили друг друга, но еще больше каждый из них любил свою волю, боялся потерять ее. «Кабы орлица к ворону в гнездо по своей воле вошла, кем бы она стала? » — говорит Радда. Лойко отказывается поклониться своей возлюбленной в ноги и убивает ее, а она, умирая, благодарит за то, что он не подчинился ей и остался на высоте своего идеала, который достоин ее любви. Автор подводит читателя к мысли о том, что свобода и счастье несовместимы, если один человек должен покоряться другому.
Ни Лойко, ни тем более Радда не показаны как борцы за свободу других людей; в основе рассказа лежит иная идея: человек не может быть борцом, если сам не добился внутренней свободы. У Лойко Зобара были задатки народного героя, готового к самопожертвованию во имя другого человека: «...Нужно тебе его сердце, он сам бы вырвал его из груди, да тебе и отдал, только бы тебе от того хорошо было» .
Гетьман Іван Мазепа є найвідомішим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур.
Образ українського гетьмана дістав відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників — Є. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
Цей коротенький перелік свідчить про те, що постать українського гетьмана була справді яскравою, де була дійсно непересічна особистість, а саме такі привертали увагу романтиків. І саме про таких людей, як Мазепа, складають легенди і міфи. Так і в поемі про українського гетьманаБайрон поєднав історичну правду та романтичний міф.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний ще й тим, що бунтарські настрої поета збігалися зі сприйняттям образу Мазепи в Європі — як прикладу героїчного служіння батьківщині, через що український гетьман став для європейців одним з найшановніших діячів в української історії.
Згадаємо риси романтичного героя: він обов'язково незвичний, трагічний, самотній, вигнанець і бунтар, розчарований у житті, суперечливий, гордий, із сильним характером, здатний протистояти суспільству, пристрасний.
Я вважаю, що Мазепа з поеми Байрона — саме такий, отже, романтичний герой.
Він, по-перше, має риси романтичного героя: яскравий, незвичний, гордий, самотній, трагічний, бунтар і вигнанець.
Майбутній гетьман вирізнявся серед інших незвичайною красою та тим, що тепер називають харизмою: «Вродливий красень з мене був». Він мав «і молодість, і миць», незвичайний успіх у дам, заслужив собі право бути біля короля Яна-Казимира і набув чимало заздрісників. Це зробило його самотнім. Мазепа бунтує проти правил суспільства, в якому кохання не є причиною для шлюбу, в якому підступи і зрада — звичайне явище. Він порушує закони суспільства, в якому живе, коли пристрасно віддається коханню до Терези, коханню, яке зберіг на все життя. Коли Мазепа згадує молодість, розважаючи пораненого короля Карла після бою, який вони програли, гетьман зізнається: «вогонь безсмертний не помер». Така сильна пристрасть в дусі романтичного героя. Але вона веде до трагічних наслідків, з якими йому довелося боротися на самоті.
Эта легенда о влюбленных в свободу прекрасных людях соотнесена с размышлениями старого цыгана о жизни и человеке. Правда жизни для Макара заключается в свободе, ему ненавистна власть земли над человеком. В подтверждение мысли о том, что самым дорогим в человеке является чувство свободы, Макар рассказывает легенду о гордой красавице Радде и прекрасном юноше Лойко Зобаре. Красоту Радды нельзя описать словами. «Может быть, ее красоту можно бы на скрипке сыграть, да и то тому, кто эту скрипку, как свою душу знает» . У Лойко Зобара «очи как ясные звезды горят, а улыбка — целое солнце.. . Стоит, весь как в крови, в огне костра и сверкает зубами, смеясь!» .
Герои горячо любили друг друга, но еще больше каждый из них любил свою волю, боялся потерять ее. «Кабы орлица к ворону в гнездо по своей воле вошла, кем бы она стала? » — говорит Радда. Лойко отказывается поклониться своей возлюбленной в ноги и убивает ее, а она, умирая, благодарит за то, что он не подчинился ей и остался на высоте своего идеала, который достоин ее любви. Автор подводит читателя к мысли о том, что свобода и счастье несовместимы, если один человек должен покоряться другому.
Ни Лойко, ни тем более Радда не показаны как борцы за свободу других людей; в основе рассказа лежит иная идея: человек не может быть борцом, если сам не добился внутренней свободы. У Лойко Зобара были задатки народного героя, готового к самопожертвованию во имя другого человека: «...Нужно тебе его сердце, он сам бы вырвал его из груди, да тебе и отдал, только бы тебе от того хорошо было» .
Гетьман Іван Мазепа є найвідомішим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур.
Образ українського гетьмана дістав відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників — Є. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
Цей коротенький перелік свідчить про те, що постать українського гетьмана була справді яскравою, де була дійсно непересічна особистість, а саме такі привертали увагу романтиків. І саме про таких людей, як Мазепа, складають легенди і міфи. Так і в поемі про українського гетьманаБайрон поєднав історичну правду та романтичний міф.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний ще й тим, що бунтарські настрої поета збігалися зі сприйняттям образу Мазепи в Європі — як прикладу героїчного служіння батьківщині, через що український гетьман став для європейців одним з найшановніших діячів в української історії.
Згадаємо риси романтичного героя: він обов'язково незвичний, трагічний, самотній, вигнанець і бунтар, розчарований у житті, суперечливий, гордий, із сильним характером, здатний протистояти суспільству, пристрасний.
Я вважаю, що Мазепа з поеми Байрона — саме такий, отже, романтичний герой.
Він, по-перше, має риси романтичного героя: яскравий, незвичний, гордий, самотній, трагічний, бунтар і вигнанець.
Майбутній гетьман вирізнявся серед інших незвичайною красою та тим, що тепер називають харизмою: «Вродливий красень з мене був». Він мав «і молодість, і миць», незвичайний успіх у дам, заслужив собі право бути біля короля Яна-Казимира і набув чимало заздрісників. Це зробило його самотнім. Мазепа бунтує проти правил суспільства, в якому кохання не є причиною для шлюбу, в якому підступи і зрада — звичайне явище. Він порушує закони суспільства, в якому живе, коли пристрасно віддається коханню до Терези, коханню, яке зберіг на все життя. Коли Мазепа згадує молодість, розважаючи пораненого короля Карла після бою, який вони програли, гетьман зізнається: «вогонь безсмертний не помер». Така сильна пристрасть в дусі романтичного героя. Але вона веде до трагічних наслідків, з якими йому довелося боротися на самоті.