Характеристика вірша. Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чудес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцвіло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку:
мальчик Васютка-главный герой рассказа Родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. К тринадцати годам он уже многое знал и умел. Отец брал его на промысел. Когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль. Отправившись в тайгy за кедровыми орехами для рыбаков, мальчик не сразу понял, что случилась беда - он заблудился. Однако, сильно испугавшись вначале, Васютка сумел взять себя в руки, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костер даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" патроны. А главное - желание выжить во что бы то ни стало. Даже по ночам, когда страх и слезы подбирались совсем близко, Васютка не давал себе пасть духом. Он вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. И вот, когда последняя краюшка хлеба, взятая из дома, оказапась съеденной, мужество мальчика было сторицей вознаграждено. Он нашел озеро, полное рыбы,-настоящий подарок для рыбаков. Следуя по течению. Васютке удалось выйти к Енисею, а там его подобрали на бот друзья отца. Васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позвеляли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка.
Объяснение:
можно лучший ответ