иначе рисует толстой наташу и «особенную» любовь к ней пьера. он с трудом узнал наташу, но когда она улыбнулась, его охватывает давно забытое счастье. пьера поражает облик теперешней наташи: «ее нельзя было узнать, потому что на этом лице, в глазах которого прежде всегда светилась затаенная улыбка радости жизни, теперь не было и тени улыбки, были одни глаза, внимательные, добрые и печально-вопросительные». эта печаль не только из-за личных утрат: на лице наташи отразились все печали людей, столько переживших за последний год. наташа не только свое горе понимает — она умеет проникнуться страданиями другого человека, понять их. она слушала рассказ пьера о его приключениях «на лету ловя невысказанное еще слово и прямо вносила в свое раскрытое сердце». так может слушать только человек, сердце которого раскрыто для других людей, человек, в котором бьется живая жизнь. теперь в финале, после эпических и трагических глав, звучит лирическая песня любви. из этой темы любви двух человек друг к другу вырастает тема любви к жизни. много сделали люди, чтобы прекратилась жизнь, и главное преступление против жизни — война. но война кончилась, уходят в прошлое страдания, которые она принесла. раны зарубцовываются. в конце романа толстой утверждает право людей на любовь, на счастье, на жизнь.
наташа меняется под влиянием любви к пьеру. она смотрит на него «блестящими, оживленными глазами». оживленными, потому что в них проснулась любовь к жизни. у нее появляется и шаловливая улыбка. «… сила жизни, надежды на счастье всплыли наружу и требовали удовлетворения»; ей было радостно и весело. как в исканиях пьера и андрея отразилось богатство человеческого разума, жажда человека к познанию смысла жизни. так в развитии наташи отразилось все богатство настоящего человеческого сердца, с его способностью к бесконечной тоске и бесконечному счастью. наиболее дорога толстому в романе «мысль народная». и эта мысль выразилась в образе наташи. страдания и радости наташи синхронно повторяют страдания и радости народа. народ расстается со своим имуществом, ибо какое-то чувство было в нем сильнее привязанности к вещам. наташа требует, чтобы раненым отдали подводы, и в ее голосе гнев против тех, для кого вещи важнее людей. народ переживает трагедии утрат. наташа, как и тысячи женщин, ухаживает за раненым на поле сражения любимым человеком. смерть близких, разрушение городов и сел принесли тоску россии. наташа после смерти князя андрея уходит в свою печаль, и ей кажется, что после всего выстраданного не может быть жизни. но вечен народ, вечна жизнь. не случайно толстой изображает возвращение наташи к жизни после того как он рисует возрождение из пепла москвы. в москве все было разрушено, кроме чего-то невещественного, но могущественного и неразрушимого. это могущественное и неразрушимое — сила народной жизни. казалось бы, все разрушено и в душе наташи, но осталось нечто «неразрушимое» — сила жизни, надежда на счастье. вечен народ, вечна любовь, вечна жизнь. это то, к чему приводит нас толстой в конце романа. это его миросозерцание: вера в вечность народа, в вечность жизни, ненависть к войнам, убеждение в необходимости упорных поисков истины, отвращение к культу личности, прославление чистой любви, презрение к индивидуализму, призыв к единению людей. и это миросозерцание и является основой романа толстого.
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
иначе рисует толстой наташу и «особенную» любовь к ней пьера. он с трудом узнал наташу, но когда она улыбнулась, его охватывает давно забытое счастье. пьера поражает облик теперешней наташи: «ее нельзя было узнать, потому что на этом лице, в глазах которого прежде всегда светилась затаенная улыбка радости жизни, теперь не было и тени улыбки, были одни глаза, внимательные, добрые и печально-вопросительные». эта печаль не только из-за личных утрат: на лице наташи отразились все печали людей, столько переживших за последний год. наташа не только свое горе понимает — она умеет проникнуться страданиями другого человека, понять их. она слушала рассказ пьера о его приключениях «на лету ловя невысказанное еще слово и прямо вносила в свое раскрытое сердце». так может слушать только человек, сердце которого раскрыто для других людей, человек, в котором бьется живая жизнь. теперь в финале, после эпических и трагических глав, звучит лирическая песня любви. из этой темы любви двух человек друг к другу вырастает тема любви к жизни. много сделали люди, чтобы прекратилась жизнь, и главное преступление против жизни — война. но война кончилась, уходят в прошлое страдания, которые она принесла. раны зарубцовываются. в конце романа толстой утверждает право людей на любовь, на счастье, на жизнь.
наташа меняется под влиянием любви к пьеру. она смотрит на него «блестящими, оживленными глазами». оживленными, потому что в них проснулась любовь к жизни. у нее появляется и шаловливая улыбка. «… сила жизни, надежды на счастье всплыли наружу и требовали удовлетворения»; ей было радостно и весело. как в исканиях пьера и андрея отразилось богатство человеческого разума, жажда человека к познанию смысла жизни. так в развитии наташи отразилось все богатство настоящего человеческого сердца, с его способностью к бесконечной тоске и бесконечному счастью. наиболее дорога толстому в романе «мысль народная». и эта мысль выразилась в образе наташи. страдания и радости наташи синхронно повторяют страдания и радости народа. народ расстается со своим имуществом, ибо какое-то чувство было в нем сильнее привязанности к вещам. наташа требует, чтобы раненым отдали подводы, и в ее голосе гнев против тех, для кого вещи важнее людей. народ переживает трагедии утрат. наташа, как и тысячи женщин, ухаживает за раненым на поле сражения любимым человеком. смерть близких, разрушение городов и сел принесли тоску россии. наташа после смерти князя андрея уходит в свою печаль, и ей кажется, что после всего выстраданного не может быть жизни. но вечен народ, вечна жизнь. не случайно толстой изображает возвращение наташи к жизни после того как он рисует возрождение из пепла москвы. в москве все было разрушено, кроме чего-то невещественного, но могущественного и неразрушимого. это могущественное и неразрушимое — сила народной жизни. казалось бы, все разрушено и в душе наташи, но осталось нечто «неразрушимое» — сила жизни, надежда на счастье. вечен народ, вечна любовь, вечна жизнь. это то, к чему приводит нас толстой в конце романа. это его миросозерцание: вера в вечность народа, в вечность жизни, ненависть к войнам, убеждение в необходимости упорных поисков истины, отвращение к культу личности, прославление чистой любви, презрение к индивидуализму, призыв к единению людей. и это миросозерцание и является основой романа толстого.
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.