1."Им в тот же миг овладела честлюбивая жажда открытий" 2."Свет вспугнул их, они ринулись вниз - сотни летучих мышей - и срезким писком стали кидаться на свечи" 3."А давно мы уже тут внизу, Том?" 4."-Том, Том, мы пропали!" 5."Наконец утомленные ноги Бекки отказались служить" 6."-Так вот что, Бекки: нам надо остаться здесь, где есть вода для питья...Это наш последний огарок" 7. "...и в это мнгновение в каких нибудь двадцати ярдах из-за края утеса высунулась чья-то рука со свечой!" 8."Он взял в руки бечевку от змея и ощупью пополз на четвереньках по одному из коридоров, терзаемый мучительным голодом и предчуствием близкой гибели".
Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу.
З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню.
1."Им в тот же миг овладела честлюбивая жажда открытий" 2."Свет вспугнул их, они ринулись вниз - сотни летучих мышей - и срезким писком стали кидаться на свечи" 3."А давно мы уже тут внизу, Том?" 4."-Том, Том, мы пропали!" 5."Наконец утомленные ноги Бекки отказались служить" 6."-Так вот что, Бекки: нам надо остаться здесь, где есть вода для питья...Это наш последний огарок" 7. "...и в это мнгновение в каких нибудь двадцати ярдах из-за края утеса высунулась чья-то рука со свечой!" 8."Он взял в руки бечевку от змея и ощупью пополз на четвереньках по одному из коридоров, терзаемый мучительным голодом и предчуствием близкой гибели".
Объяснение:вот
Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу.
З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню.
Объяснение: