Мені балада “Вересовий трунок” дуже сподобалася. Балада відображає сміливість, мужність і відвагу людей різного віку. Балада про те, що потрібно зберігати таємницю і не видавати, тим більше ворогові, навіть ціною власного життя. «Вересовий мед» – балада про мужніх і волелюбних людей. Колись давно в Шотландії жив легендарний народ пікти. Вони вміли варити вересковий мед. Проте мирна робота пиктів була перервана: король шотландський пішов на них війною, знищивши майже всіх. Прийшло літо, знову зачервонів верес, але чудовий мед ніхто не варив, так як разом з пиктами загинула і таємниця виготовлення цього напою. І ось одного разу їхав шотландський король по Вересовій землі похмурий і незадоволений. І раптом королівський васал в щілині між каменем знайшов двох пивоварів. Це були пікти – батько і син. Король, зневажливо подивившись на них, говорив, звертаючись до батька, що він сина і себе врятує, якщо відкриє секрет приготування напою.
Але не злякалися суворого вельможі маленькі пікти, тому що поклялися повік берегти таємницю. В останній раз подивилися вони на червоний верес, морську безодню, яка вирувала внизу під ними, і батько сказав королю: Не смію я честь продавати, коли в очі дивиться син. Схопили хлопчика воїни і, розгойдавши, кинули тіло в морську безодню. Загинув мужній хлопчик, а батько його промовив: «Смерть мені не страшна, і таємниця Вересового меду помре зі мною.» У цій баладі Роберт Льюїс Стівенсон уславлює волелюбність, мужність нескореного народу, який готовий померти, але не скориться жорстокому і свавільному правителю.
Бiблiя - найвеличнiша книга людства, яка мiстить заповiти Бога людям для усвiдомлення ïхньоï грiховностi та ння душi. До бiблiйних образiв, мотивiв i сюжетiв в усi часи зверталися письменники рiзних краïн. У XIII ЇXVIII столiттях не було митця, який би у своïх творах не звертався до Бiблiï. Не втратила ця Книга книг свого значення i в пiзнiший перiод. Бiблiйнi образи й мотиви живили творчiсть i надихали на новi твори Г. Сковороду i Т. Шевченка, Данте i Шекспiра, П. Кулiша i О. Пушкiна, Лесю Украïнку i Ч. Айтматова. Фiлософ i просвiтитель Григорiй Сковорода називав Бiблiю своєю "возлюбленою невiсток" i зазначав, що саме в духовному шлюбi з Книгою книг народилися найкращi його твори. До Бiблiï звертався i Тарас Шевченко. З неï вiн брав вислови (як епiграфи до творiв "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, якi по-своєму переробляв. Такоï переробки зазнали десять псалмiв Давидових. У сорок третьому псалмi читаємо: Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, Боже нам Встать на ката знову. У сто тридцять другому псалмi митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всi люди будуть рiвними, житимуть, як брати. Найповнiше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспiльство, у поезiï "Iсаiя. Глава 35", використавши пророцтва Iсаiя, автора однiєï з книг Бiблiï. За переспiви бiблiйних псалмiв бралися П. Гулак-Артемовський, Лiна Костенко, Дмитро Павличко. Бiблiйнi сюжети розвивалися Iваном Франком у поемi "Мойсей", Лесею Украïнкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима". До невичерпного джерела Бiблiï, до ïï вiчних тем i образiв зверталися Б. Пастернак у романi "Доктор Живаго" i Бальзак у творi "Iсус Христос у Фландрiï". Зачаровує нас яскравими картинами втiлення вiчного сюжету "Майстер i Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок рокiв працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангелiє вiд Iуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищоï породи i природи, носiєм особливих здiбностей. Далекi вiд iдеальних християнських стосункiв подiï зображено в романi "Собор Паризькоï Богоматерi" В. Гюго. У творi тiсно поєднанi краса i потворнiсть, добро i зло. Рiвноправним героєм твору є собор, який втiлює iдею добра, справедливостi, любовi, який є нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi повернення людей до вiчних цiнностей. Сюжети й образи Бiблiï мають символiчне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митцi рiзних краïн, вiдшукуючи вiдповiдi на вiчнi питання про добро i зло, смерть i безсмертя, любов i ненависть.
“Вересовий трунок” відгук
Мені балада “Вересовий трунок” дуже сподобалася. Балада відображає сміливість, мужність і відвагу людей різного віку. Балада про те, що потрібно зберігати таємницю і не видавати, тим більше ворогові, навіть ціною власного життя. «Вересовий мед» – балада про мужніх і волелюбних людей. Колись давно в Шотландії жив легендарний народ пікти. Вони вміли варити вересковий мед. Проте мирна робота пиктів була перервана: король шотландський пішов на них війною, знищивши майже всіх. Прийшло літо, знову зачервонів верес, але чудовий мед ніхто не варив, так як разом з пиктами загинула і таємниця виготовлення цього напою. І ось одного разу їхав шотландський король по Вересовій землі похмурий і незадоволений. І раптом королівський васал в щілині між каменем знайшов двох пивоварів. Це були пікти – батько і син. Король, зневажливо подивившись на них, говорив, звертаючись до батька, що він сина і себе врятує, якщо відкриє секрет приготування напою.
Але не злякалися суворого вельможі маленькі пікти, тому що поклялися повік берегти таємницю. В останній раз подивилися вони на червоний верес, морську безодню, яка вирувала внизу під ними, і батько сказав королю: Не смію я честь продавати, коли в очі дивиться син. Схопили хлопчика воїни і, розгойдавши, кинули тіло в морську безодню. Загинув мужній хлопчик, а батько його промовив: «Смерть мені не страшна, і таємниця Вересового меду помре зі мною.» У цій баладі Роберт Льюїс Стівенсон уславлює волелюбність, мужність нескореного народу, який готовий померти, але не скориться жорстокому і свавільному правителю.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/vidguk-na-baladu-veresoviy-trunok/
Объяснение:
До бiблiйних образiв, мотивiв i сюжетiв в усi часи зверталися письменники рiзних краïн. У XIII
ЇXVIII столiттях не було митця, який би у своïх творах не звертався до Бiблiï. Не втратила ця Книга книг свого значення i в пiзнiший перiод. Бiблiйнi образи й мотиви живили творчiсть i надихали на новi твори Г. Сковороду i Т. Шевченка, Данте i Шекспiра, П. Кулiша i О. Пушкiна, Лесю Украïнку i Ч. Айтматова.
Фiлософ i просвiтитель Григорiй Сковорода називав Бiблiю своєю "возлюбленою невiсток" i зазначав, що саме в духовному шлюбi з Книгою книг народилися найкращi його твори.
До Бiблiï звертався i Тарас Шевченко. З неï вiн брав вислови (як епiграфи до творiв "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, якi по-своєму переробляв. Такоï переробки зазнали десять псалмiв Давидових. У сорок третьому псалмi читаємо:
Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, Боже нам Встать на ката знову.
У сто тридцять другому псалмi митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всi люди будуть рiвними, житимуть, як брати. Найповнiше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспiльство, у поезiï "Iсаiя. Глава 35", використавши пророцтва Iсаiя, автора однiєï з книг Бiблiï.
За переспiви бiблiйних псалмiв бралися П. Гулак-Артемовський, Лiна Костенко, Дмитро Павличко. Бiблiйнi сюжети розвивалися Iваном Франком у поемi "Мойсей", Лесею Украïнкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима".
До невичерпного джерела Бiблiï, до ïï вiчних тем i образiв зверталися Б. Пастернак у романi "Доктор Живаго" i Бальзак у творi "Iсус Христос у Фландрiï". Зачаровує нас яскравими картинами втiлення вiчного сюжету "Майстер i Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок рокiв працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангелiє вiд Iуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищоï породи i природи, носiєм особливих здiбностей. Далекi вiд iдеальних християнських стосункiв подiï зображено в романi "Собор Паризькоï Богоматерi" В. Гюго. У творi тiсно поєднанi краса i потворнiсть, добро i зло. Рiвноправним героєм твору є собор, який втiлює iдею добра, справедливостi, любовi, який є нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi повернення людей до вiчних цiнностей.
Сюжети й образи Бiблiï мають символiчне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митцi рiзних краïн, вiдшукуючи вiдповiдi на вiчнi питання про добро i зло, смерть i безсмертя, любов i ненависть.