14 травня 1871 Народився Василь Семенович Стефаник в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина. 1883 Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні). Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. 1888 Оповідання “Нечитальник” 1889 “Лумера” 1890 Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки. 1892 Після закінчення гімназії Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. 1890 Перша стаття — “Жолудки наших робітних людей і читальні” 1893 — 1899 Пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”. 1896—1897 Час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. 1896 — 1897 Він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. 1897 У чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. 1899 Перша збірка новел — “Синя книжечка”. 1900 Вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест” 1901 Третя збірка новел Стефаника — “Дорога” 1904 Одружився з Ольгою Гаморак, мав чотирьох синів. але в 1914 році дружина померла 1905 Четверта збірка письменника — “Моє слово” 1916 Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті Франка. 1927 — 1933 Стефаник опублікував ще більше десяти новел. В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”. 1933 Відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. 7 грудня 1936 Останні роки життя письменник тяжко хворів. Помер і похований у рідному селі.
1883 Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні). Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш.
1888 Оповідання “Нечитальник”
1889 “Лумера”
1890 Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки. 1892 Після закінчення гімназії Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова.
1890 Перша стаття — “Жолудки наших робітних людей і читальні”
1893 — 1899 Пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.
1896—1897 Час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою.
1896 — 1897 Він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”.
1897 У чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села.
1899 Перша збірка новел — “Синя книжечка”.
1900 Вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”
1901 Третя збірка новел Стефаника — “Дорога”
1904 Одружився з Ольгою Гаморак, мав чотирьох синів. але в 1914 році дружина померла
1905 Четверта збірка письменника — “Моє слово” 1916 Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті Франка.
1927 — 1933 Стефаник опублікував ще більше десяти новел. В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.
1933 Відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції.
7 грудня 1936 Останні роки життя письменник тяжко хворів. Помер і похований у рідному селі.