Сказки Щедрина отличаются истинной народностью. Освещая самые злободневные вопросы русской жизни, сатирик выступает как защитник народных интересов, выразитель народных идеалов, передовых идей своего времени. Мастерски использует он народный язык. Обращаясь к устному народному творчеству, писатель обогащал народные сюжеты фольклорных произведений революционным содержанием. Он создавал свои образы на основе народных сказок о животных: трусливом зайце, хитрой лисе, жадном волке, глупом и злом медведе. Мастер эзоповых речей, в сказках, написанных в основном в годы жестокого цензурного гнета, он широко использует прием иносказания. Под видом животных и птиц им изображаются представители различных общественных классов и групп. Иносказание позволяет сатирику не только зашифровать, спрятать истинный смысл его сатиры, но и гиперболизировать в своих персонажах самое характерное. Сказка “Дикий помещик” — произведение, направленное против общественного строя, основанного на эксплуатации мужика. На первый взгляд это лишь забавная история глупого помещика, который ненавидел крестьян, но, оставшись без Сеньки и прочих своих кормильцев, совершенно одичал, а хозяйство его пришло в упадок. Даже мышонок его не боится. Но всмотримся внимательно в комическую и нелепую фигуру “дикого помещика”. Жизнь за счет народного труда превратила его в паразита. Весь смысл его существования сводится к тому, чтобы “понежить свое тело, белое, рыхлое, рассыпчатое”. Паразит, живущий за счет крестьян, презирает их, ненавидит, не может выносить “холопьего духу”. Бог выполняет его желание, и мужики исчезают из имения. Помещик даже очень обрадовался этому. Но вот что существенно: с исчезновением мужика наступают всяческие лишения, после которых российский дворянин превращается в дикого зверя
Як Робінзон Крузо, я люблю море, але бачу його рідко. Ми живемо в місті, розташованому далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. Але часто уявляю собі, що я, подібно Робінзону Крузо, опинився на безлюдному острові...
Коли я отямився, море вже не штормило. Наближався вечір, і треба було подумати про їжу і нічліг. Я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. Було твердо й незручно. Я довго не міг заснути — мучив голод. Десь удалині прокричав якийсь птах. Мені стало страшно.
Вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. По-перше, треба подбати про їжу. Це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, у лісі є горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. Адже саме їх почав їсти Робінзон, коли привезені з корабля припаси закінчилися. По-друге, треба розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку... Але я ж на безлюдному острові! Звідкіля тут посудина? Навіть бляшанки не знайти... Я вирушив обстежувати місцевість. У заростях дикої ліщини назбирав горіхів. Наткнувся на кущі з ягодами, схожими на суниці. Що робити далі? Звичайно, кращим порадником тут може бути тільки Робінзон Крузо. Він побудував собі житло, сам спорудив собі меблі. Я знаю, що Робінзон робив із глини посуд. Він зшив собі одяг, навіть виготовив парасольку. За прикладом Робінзона я повинний був би приручити диких кіз, вирощувати злаки. Але я цього нічого не вмію. У мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. Це відразу протверезує мене і повертає в реальність — у свою облаштовану міську квартиру. Страшно подумати, що я міг би опинитися один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті! Щоб не розгубитися в житті, як Робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. Адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і рибалкою, і навіть лікарем!
Ні, якби я залишився на безлюдному острові один, я б неодмінно загинув!
Мастер эзоповых речей, в сказках, написанных в основном в годы жестокого цензурного гнета, он широко использует прием иносказания. Под видом животных и птиц им изображаются представители различных общественных классов и групп. Иносказание позволяет сатирику не только зашифровать, спрятать истинный смысл его сатиры, но и гиперболизировать в своих персонажах самое характерное.
Сказка “Дикий помещик” — произведение, направленное против общественного строя, основанного на эксплуатации мужика. На первый взгляд это лишь забавная история глупого помещика, который ненавидел крестьян, но, оставшись без Сеньки и прочих своих кормильцев, совершенно одичал, а хозяйство его пришло в упадок. Даже мышонок его не боится.
Но всмотримся внимательно в комическую и нелепую фигуру “дикого помещика”. Жизнь за счет народного труда превратила его в паразита. Весь смысл его существования сводится к тому, чтобы “понежить свое тело, белое, рыхлое, рассыпчатое”. Паразит, живущий за счет крестьян, презирает их, ненавидит, не может выносить “холопьего духу”. Бог выполняет его желание, и мужики исчезают из имения. Помещик даже очень обрадовался этому. Но вот что существенно: с исчезновением мужика наступают всяческие лишения, после которых российский дворянин превращается в дикого зверя
Як Робінзон Крузо, я люблю море, але бачу його рідко. Ми живемо в місті, розташованому далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. Але часто уявляю собі, що я, подібно Робінзону Крузо, опинився на безлюдному острові...
Коли я отямився, море вже не штормило. Наближався вечір, і треба було подумати про їжу і нічліг. Я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. Було твердо й незручно. Я довго не міг заснути — мучив голод. Десь удалині прокричав якийсь птах. Мені стало страшно.
Вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. По-перше, треба подбати про їжу. Це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, у лісі є горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. Адже саме їх почав їсти Робінзон, коли привезені з корабля припаси закінчилися. По-друге, треба розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку... Але я ж на безлюдному острові! Звідкіля тут посудина? Навіть бляшанки не знайти... Я вирушив обстежувати місцевість. У заростях дикої ліщини назбирав горіхів. Наткнувся на кущі з ягодами, схожими на суниці. Що робити далі? Звичайно, кращим порадником тут може бути тільки Робінзон Крузо. Він побудував собі житло, сам спорудив собі меблі. Я знаю, що Робінзон робив із глини посуд. Він зшив собі одяг, навіть виготовив парасольку. За прикладом Робінзона я повинний був би приручити диких кіз, вирощувати злаки. Але я цього нічого не вмію. У мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. Це відразу протверезує мене і повертає в реальність — у свою облаштовану міську квартиру. Страшно подумати, що я міг би опинитися один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті! Щоб не розгубитися в житті, як Робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. Адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і рибалкою, і навіть лікарем!
Ні, якби я залишився на безлюдному острові один, я б неодмінно загинув!