Родители его жили далеко от Петербурга, а учителю заплатили условленную плату за обучение ребенка. Сначала мальчик очень переживал разлуку с родителями, но потом стал иногда, когда играл с товарищами думать, что в «пансионе гораздо веселее, нежели в родительском доме».
Таким образом ребенку не доставало родительской ласки и заботы, и он постоянно мечтал, что вот-вот появятся родители. Друзей у Алеши в пансионе было много, да и учителя его любили.
Мальчик был умным, учился хорошо, был дисциплинированным, поэтому «дни учения для него проходили скоро и приятно». Одинок он был лишь в субботние и воскресные дни, когда все учащиеся уезжали домой. И он оставался один. Единственным его утешением были книги, которые ему позволял брать из своей небольшой библиотеки учитель. Свое свободное время он проводил, сидя за чтением книг.
Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка “Захар Беркут”
Славна історія України завжди хвилювала письменників. їхні твори викликали гордість українців за своє минуле, вчили народній мудрості. Одним з таких творів є історична повість Івана Франка “Захар Беркут”, в якій змальована боротьба українського народу проти монголо – татарських загарбників.
Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім – мирні жителі села Тухля, а в другому – ворожі загарбники, туркомани. Захищати рідну землю тухольській
громаді допомагала правда, любов, Бог, навіть природа. А чужинців-вояків несла на цю землю жорстока сила і бажання поневолити Україну.
Головний герой цієї повісті – найстаріший і найдосвідченіший чоловік Тухлі Захар Беркут. Навіть його прізвище – це назва гордого, сильного, волелюбного і мудрого птаха. Таким є і характер цього героя. Він гаряче любить свою землю, свій народ. І оскільки він старіший від усіх односельців, то відчуває власну відповідальність за їх долю і за долю сусідів.
Його мудрість до врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синові за рахунок життя
ворогів, то Захар відповів: “Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця!”
У повісті Франко змальовує ще одного українця, що був, на противагу Захарові Беркуту, не гідним своєї землі. Це – боярин Тугар Вовк. Підступний зрадник має одне бажання: володіти землями Тухольщини і поневолити її людей.
Родители его жили далеко от Петербурга, а учителю заплатили условленную плату за обучение ребенка. Сначала мальчик очень переживал разлуку с родителями, но потом стал иногда, когда играл с товарищами думать, что в «пансионе гораздо веселее, нежели в родительском доме».
Таким образом ребенку не доставало родительской ласки и заботы, и он постоянно мечтал, что вот-вот появятся родители. Друзей у Алеши в пансионе было много, да и учителя его любили.
Мальчик был умным, учился хорошо, был дисциплинированным, поэтому «дни учения для него проходили скоро и приятно». Одинок он был лишь в субботние и воскресные дни, когда все учащиеся уезжали домой. И он оставался один. Единственным его утешением были книги, которые ему позволял брать из своей небольшой библиотеки учитель. Свое свободное время он проводил, сидя за чтением книг.
Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка “Захар Беркут”
Славна історія України завжди хвилювала письменників. їхні твори викликали гордість українців за своє минуле, вчили народній мудрості. Одним з таких творів є історична повість Івана Франка “Захар Беркут”, в якій змальована боротьба українського народу проти монголо – татарських загарбників.
Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім – мирні жителі села Тухля, а в другому – ворожі загарбники, туркомани. Захищати рідну землю тухольській
громаді допомагала правда, любов, Бог, навіть природа. А чужинців-вояків несла на цю землю жорстока сила і бажання поневолити Україну.
Головний герой цієї повісті – найстаріший і найдосвідченіший чоловік Тухлі Захар Беркут. Навіть його прізвище – це назва гордого, сильного, волелюбного і мудрого птаха. Таким є і характер цього героя. Він гаряче любить свою землю, свій народ. І оскільки він старіший від усіх односельців, то відчуває власну відповідальність за їх долю і за долю сусідів.
Його мудрість до врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синові за рахунок життя
ворогів, то Захар відповів: “Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця!”
У повісті Франко змальовує ще одного українця, що був, на противагу Захарові Беркуту, не гідним своєї землі. Це – боярин Тугар Вовк. Підступний зрадник має одне бажання: володіти землями Тухольщини і поневолити її людей.
Объяснение: