У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем. Він старшого віку, житель села, працює у колгоспі. Та часто ухиляється від роботи. «Поробиш ці дні і за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі». Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив", ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям. Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». У словах Чепіжного багато ненависті, люті та неправди:" жри мене", "я сам би перегриз йому горло", "зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю". Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.
