Хто з поетів використовує епітети чужина чужа, осінній вечір?
а) Р.Бернс б) М.Басьо в) Дж.Родарі
2. Центральне місце в пісні «Люлька Згоди» («Пісня про Гайавату» Г.Лонгфелло) належить:
а) легендам про великих вождів
б) заклику до миру між народами
в) поетичним описам природи.
3. Зображення природи в хоку М.Басьо є засобом:
А) правдивого відтворення реальності
б) розкриття суперечностей світу
в) вираження думок і почуттів.
4. У поетичних рядках Бернса «Моє серце в верховині і душа моя, моя дума в верховині соколом буя…» (Переклад Лукаша) використаний художній прийом:
А) епітет б) метафора в) гіпербола.
5. Листівки у вірші Дж.Родарі є символом:
А) захоплення далекими подорожами
б) дружба між рідними народами
в) прагнення до пізнання світу.
6. Ліричний герой – це
А) автор ліричного твору б) ліричне «Я» поета в) прототип головного героя.
ІІІ рівень ( )
1. Установити відповідність між поетом і країною.
1. Мацуо Басьо а) Італія
2. Р,Бернс б) Японія
3. Дж.Родарі в)Америка
4. Г.Лонгфелло г)Шотландія.
2. Установити відповідність між автором і художніми образами.
1. Дж.Родарі а) самотній ворон, квітуча слива
2. Г.Лонгфелло б) Везувій димучий, палаци блискучі
3. Р.Бернс в) оповитий білим димом, величний голос.
4. М.Басьо г) любий рідний край, чужина, батьківщина.
3. Установити відповідність художніх засобів у віршованих прикладах.
1. Прощавайте, пущі дикі, тіняві гаї… а) порівняння
2. В зброї всі, в яскравих фарбах б) метафора
Як дерева в час осінній
Наче небо на світанні…
3. Моя мрія в гори лине навздогін вітрам… в) епітет.
І\/ рівень (одне із завдань) –
1. Як ви розумієте вислів: «Ваша сила тільки в згоді, а безсилля – в ворожнечі»?
2. Твір-мініатюра «Мій улюблений поетичний твір».
3. Проаналізуйте один із хайку М.Басьо.
заказал емуреквием, и композитор уверен, что этот реквием он пишет для себя. Во время беседы Моцарт упоминает, что «гений и
злодейство — две вещи несовместные». Сальери находит случай подсыпать ему яд. Беседа продолжается. Моцарт играет
Сальери отрывки изсвоего реквиема, и тот плачет. Моцарт чувствует себя нездоровым и уходит. Сальери остаётся один — ему не
дают покоя слова Моцарта: неужели он прав, и Сальери — не гений?..
«Говорящий человек» проявляет себя в речи диалогической и монологической. Диалоги (от др.-гр. dialogos -- разговор, беседа) и монологи (от др. -гр. monos -- один и logos -- слово, речь) составляют наиболее специфическое звено словесно-художественной образности3. Они являются своего рода связующим звеном между миром произведения и его речевой тканью. Рассматриваемые как акты поведения и как средоточие мысли, чувства, воли персонажа, они принадлежат предметному слою произведения; взятые же со стороны словесной ткани, составляют феномен художественной речи.
Диалоги и монологи обладают общим свойством. Это речевые образования, обнаруживающие и подчеркивающие свою субъективную принадлежность, свое «авторство» (индивидуальное и коллективное), так или иначе интонированные, запечатлевающие человеческий голос, что отличает их от документов, инструкций, научных формул и иного рода эмоционально нейтральных, безликих речевых единиц. Диалог слагается из высказываний разных лиц (как правило, двух) и осуществляет двустороннее общение людей. Здесь участники коммуникации постоянно меняются ролями, становясь на какое-то время (весьма малое) то говорящими (т.е. активными), то слушающими (т.е. пассивными). В ситуации диалога отдельные высказывания возникают мгновенно4. Каждая последующая реплика зависит от предыдущей, составляя отклик на нее. Диалог, как правило, осуществляется цепью лаконичных высказываний, именуемых репликами.
Объяснение: