Художественное своеобразие творчества В.Кожевникова по расскажу «Март-апрель» 1.Каким в отряде считался капитан Жаворонков?
2. Кто был тот радист, которого должен был найти капитан Жаворонков?
3.Почему капитан Жаворонков предпочитал действовать в одиночку?
4.Как на фронте оказалась Михайлова?
5.Что случилось с Михайловой, когда её отправили на задание самолётом?
6.В каком физическом состоянии были Жаворонков и Михайлова?
7.О чём радистка Михайлова попросила признаться капитана Жаворонкова?
8 .Что обнаружил Жаворонков неподалёку от их расположения?
9 .В чём состояла сложность выполнения внеочередного задания?
10 Как Жаворонков и Михайлова добирались до немецкого аэродрома?
ответ:
в одно лето на берегу реки стал появляться старик. он сидел неподвижно у коряги, устремив взгляд на солнце. однажды мимо проходила девушка-художница и, удивившись его необычной старческой внешности, попросила его позировать ей для написания портрета. старик, вначале растерявшись, позволил девушке нарисовать портрет. дедушка восхищался огромным диском солнца и красной водой. прошло некоторое время, начало вечереть. старик и девушка разошлись, чтобы на следующий день встретиться снова. на следующий день, разговорившись со стариком, девушка узнала, что ему уже 80 лет и что всю жизнь он работал простым плотником. четыре сына было, да и те погибли на войне. осталось двое. в деревне он живет со степаном, одним из оставшихся сыновей. солнце садилось за горизонт. старик предсказал ненастье на следующий день и сказал, что, возможно, не придет. девушка спросила у дедушки название камушка, который когда-то подобрала на берегу. старик на ощупь определил камень и начал говорить о других камнях, встречающихся на берегу. в этот момент в голове девушки мелькнула мысль о том, что старик слепой. на следующий день дедушка не пришел на берег. он не приходил и все последующие дни. девушка-художница пошла в деревню, чтобы найти старика. найдя его дом, она увидела мужика пятидесяти лет, остругивающего сосновую доску. мужик на вопрос художницы, живет ли тут старик, ответил, что он умер. он колотил гроб, рассказывая, что дедушка уже 10 лет был слеп. девушка отошла от дома и, прислонившись к плетню, горько заплакала от жалости к дедушке.
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни гаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.