И настала тяжкая година, Поглотила русичей чужбина,
Поднялась Обида от курганов
И вступила девой в край Траянов.
Крыльями лебяжьими всплеснула,
Дон и море оглашая криком,
Времена довольства пошатнула,
Возвестив о бедствии великом.
А князья дружин не собирают,
Не идут войной на супостата,
Малое великим называют
И куют крамолу брат на брата.
А враги на Русь несутся тучей,
И повсюду бедствие и горе.
Далеко ты, сокол наш могучий,
Птиц бия, ушёл на сине-море!
Жилин и Дина - герои рассказа Льва Николаевича Толстого «Кавказский пленник» . Жилин и Дина принадлежат к разным народам. Жилин -русский офицер, который попал в плен к татарам. Дина - дочь Абдул-Мурата, хозяина Жилина.
Их дружба началась не сразу. Жилин впервые увидел Дину, когда она принесла ему воды. Автор так описывает девочку. Ей было тринадцать лет, она была похожа на своего отца. Одета она была в синюю длинную рубаху. У Дины длинные волосы. Сначала она испугалась Жилина, она смотрела на Жилина, как на какого-то дикого зверя. Даже ее отцу стало смешно, когда Жилин подал ей кувшин, а она отпрыгнула от него, как дикая коза.
Когда Жилин немного обжился в татарском ауле, он начал мастерить разные поделки. Сначала он слепил куклу, одел ее в татарские одежды и поставил на крышу. Дина увидела это и позвала других татарских девочек. Потом она увидела, что Жилин ушел в сарай, и схватила куклу. У Дины это была ее первая кукла. Но ее разбила злая старуха. Жилин понял, что девочка огорчилась, и сделал куклу еще лучше. Так началась их дружба.
Дина тайком от всех носила Жилину еду. Она знала, что пленников плохо кормят. Сначала это было козье молоко, потом сырные лепешки, а однажды - кусок баранины. Дина, как и Жилин, любила другим людям.
Если бы не Дина, Жилин никогда не смог бы сбежать второй раз. Их с Костылиным посадили в глубокую яму, из которой пленникам не выбраться. Жилин чувствовал, что Дина его не бросит. Он наделал девочке из глины разных фигурок лошадей, собак. Дина пришла на другой день к яме и сказала Жилину, что их хотят убить. Жилин по Дину но она отказалась. Жилин подумал, что девочка испугалась.
Однако ночью в яму упала длинная палка. По ней и выбрался Жилин. Дина русскому офицеру сбить замок с кандалов. Когда у нее это не получилось, она заплакала от горя. Девочка знала, что она больше никогда не увидит Жилина, если даст ему убежать. Но она пожертвовала собой, своими чувствами. Дина не только ему бежать, но и приготовила немного еды.
Я думаю, что отношения Дины и Жилина можно назвать настоящей дружбой. Тринадцатилетняя девочка сделала то, на что не могли решиться взрослые люди. Она Жилина от смерти. А тот подарил ей детство. Я думаю, что игрушки, сделанные Жилиным, были первыми в жизни девочки
Объяснение:
ответ: Решение
Объяснение: Побут, звичаї, обставини, зображені в його п'єсах, часом далекі від наших, і тим не менш в тому, що він зобразив, відчувається та вища правда, яка доступна тільки самому великому мистецтву. Шекспір розширює наш духовний горизонт. Ми пізнаємо життя більш драматично напружену, ніж наше повсякденне буття, виходимо за рамки свого маленького світу і потрапляємо у великий світ.
В трагедіях Шекспіра завжди сильні соціальні мотиви: громадська несправедливість, нерівність станів. Разом з іншими гуманістами він бачив в людині «вінець природи», богоподібної істота. Чим більше Шекспір пізнавав життя, тим очевидніше ставало для нього, що людина далека від досконалості. Звідки береться зло в людині, як проникає воно в душі людей?
Ромео і Джульєта - герої, що стали символом прекрасної, але трагічної любові двох юних істот, розділених вікової ворожнечею сімейних кланів, до яких вони належать: Монтеккі (Ромео) і Капулетті (Джульєтта). Цей сюжет неодноразово зустрічався в італійській літературі і використовувався для проповіді покірності і смиренності перед ворожими обставинами;
смерть героїв зображувалася як заслужена кара за оману. Шекспір підійшов до цієї історії інакше. Його ренесансний ідеал - велика любов, що виявляється вище сімейних забобонів і вікової ненависті.
Всі події трагедії укладаються в п'ять днів, починаючи від зустрічі на балу в будинку Капулет-ти. Шекспірівські герої дуже юні, проте глибина який влучив у їх почуття робить їх не по роках дорослими. Ромео на початку п'єси наївний, він закоханий в якусь Розалінду. Весь свій час він проводить без праці хитаючись, томно зітхаючи і нічого не роблячи. Джульєтта ж з самого початку вражає не тільки чистотою і чарівністю квітучої юності, але і недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. Вона дорослішими Ромео. Він же, полюбивши Джульєтту, поступово усвідомлює, наскільки все, що відбувається між ними серйозно і не скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до неї.
Любов Ромео і Джульєтти - не порушення сімейних заборон. Це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті, з якою протягом багатьох поколінь народжувалися і вмирали численні Монтеккі і Ка-пулетті, на якій мало не грунтувалися державні підвалини Верони. Тому так лякає всіх безоглядність і глибина охопила Ромео і Джульєтту почуття, тому так намагаються з розлучити. Бо їх любов, їх союз підриває основи, порушує те, чого порушувати не можна. Ромео і Джульєтта з самого початку знають, що їх чекає. «Душа моя сповнена передчуттів похмурих!» - говорить Джульєтта. Міць і безмежність їх пристрасті, остаточність ухваленого ними рішення і безоглядна рішучість на все, в тому числі і на смерть, приголомшує навіть того, хто. здавалося б, їх розуміє і їм співчуває, - батька Лоренцо: «Таких пристрастей кінець буває страшний. / І смерть їх чекає в розпалі урочистості».
XIV-XVI століття - епоха Відродження. Це розквіт антифеодальної в своїй основі культури: її світський характер, гуманістичний світогляд, звернення до античної культурної спадщини. Її відрізняють віра в творчі можливості і силу розуму, твердження краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищої початку буття. Характерною є фігура Лоренцо, якому духовний сан не заважає бути натуралістом, мислителем-гуманістом, котрі вважають, що люди повинні підкорятися потягу серця, а не розрахунку.
У трагедії порушені такі суттєві проблеми Відродження, як свобода особистості і свобода почуттів, право вибору, яке доводиться завойовувати в жорстокій боротьбі проти відсталих поглядів феодального суспільства. Завершується трагедія смертю закоханих. Герої гинуть, бо світ свавілля, забобонів і розрахунку ворожий справжнього почуття.
Оптимістичне звучання п'єсі надають в ній сили і краси земного кохання, віра в майбутнє.