и правильно! Определите роль данного эпизода в произведении. Для подтверждения собственных идей используйте цитаты из произведения. А Жилину пить хочется, в горле пересохло; думает — хоть бы пришли проведать. Слышит — отпирают сарай. Пришел красный татарин, а с ним другой, поменьше ростом, черноватенький. Глаза черные, светлые, румяный, бородка маленькая, подстрижена; лицо веселое, всё смеется. Одет черноватый еще лучше; бешмет шелковый синий, галунчиком обшит. Кинжал на поясе большой, серебряный; башмачки красные, сафьянные, тоже серебром обшиты. А на тонких башмачках другие толстые башмаки. Шапка высокая, белого барашка.
Красный татарин, вошел, проговорил что-то, точно ругается, и стал; облокотился на притолку, кинжалом пошевеливает, как волк исподлобья косится на Жилина. А черноватый, — быстрый, живой, так весь на пружинах и ходит, — подошел прямо к Жилину, сел на корточки оскаливается, потрепал его по плечу, что-то начал часто-часто по-своему лопотать, глазами подмигивает, языком прищелкивает, всё приговаривает: «корошо урус! корошо урус!»
Ничего не понял Жилин и говорит: «Пить, воды пить дайте!»
Черный смеется. «Корош урус», — всё по-своему лопочет.
Жилин губами и руками показал, чтоб пить ему дали.
Черный понял, засмеялся, выглянул в дверь, кликнул кого-то: «Дина!»
Прибежала девочка — тоненькая, худенькая, лет тринадцати и лицом на черного похожа. Видно, что дочь. Тоже — глаза черные, светлые и лицом красивая. Одета в рубаху длинную, синюю, с широкими рукавами и без пояса. На полах, на груди и на рукавах оторочено красным. На ногах штаны и башмачки, а на башмачках другие с высокими каблуками; на шее монисто, всё из русских полтинников. Голова непокрытая, коса черная и в косе лента, а на ленте привешаны бляхи и рубль серебряный.
Велел ей что-то отец. Убежала и опять пришла, принесла кувшинчик жестяной. Подала воду, сама села на корточки, вся изогнулась так, что плечи ниже колен ушли. Сидит, глаза раскрыла, глядит на Жилина, как он пьет — как на зверя какого.
Подал ей Жилин назад кувшин. Как она прыгнет прочь, как коза дикая. Даже отец засмеялся. Послал ее еще куда-то. Она взяла кувшин, побежала, принесла хлеба пресного на дощечке круглой, и опять села, изогнулась, глаз не спускает — смотрит.
що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
користувацький пошук