И Вариант 25 г
1. Прочитай текст.
Калина.
Калина обычно растёт по оврагам и бере-
er : гам лесных и глухих рек. Густые кусты кали-
ны покрыты широкими листьями. Выкопанная
се ас в лесу молодая калина хорошо приживается
на деревенских огородах, в садах,
Цветёт калина красивыми белыми соцвети-
ями, похожими на кружевные венчики. Круп-
ные алые ягоды калины созревают поздней
осенью, когда выпадает первый снежок
все листья на деревьях уже облетели.
Необыкновенно красива увешанная гроз-
дьями красных ягод калина на фоне глубоко-
снега. Ягоды калины зимою обклёвывают
птицы. Мёрзлые ягоды калины
калины деревенские
хозяйки парят в русских печах, готовят для
ребят вкусное угощение.
Несколько лет назад я выкопал в лесу
небольшой куст калины и посадил под окна-
МИ моего лесного домика. Теперь этот куст
широко разросСЯ. Зимою и летом я любуюсь
им из окна своего домика. Осенью, когда в
домике вставляют зимние рамы, мы кладём
между ними на белую вату гроздья калино-
вых алых ягод. Они украшают наше скром-
ное жилище.
(142 слова) (По И. Соколову-Микитову)
1.Определить главную тему текста?
Пригодницькі твори та фантастика в усі часи були улюбленими творами підлітків. Хто ж з нас не мріяв стати учасником таких незвичайних пригод, які довелося пережити Робінзону Крузо з книги Даніеля Дефо або таких подорожей, як подорож Діка Сенда з книги Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан»? А хто з нас не мріяв стати таким розумним та винахідливим, як Шерлок Холмс, герой творів Артура Конан Дойля, який розплутував найскладніші злочини лише силою свого розуму? Та все ж таки це дуже далекі від нас герої, яких від нас відділяє час та відстань. А ось читаючи оповідання Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», добре розумієш, що це дійсно твоє, дійсно рідне і близьке. Бо ти сам та й твої друзі досить часто опинялися у ситуаціях, схожих на ті, у які потрапляли головні герої цього твору. Особисто мене незвичайні події, які відбувалися з хлопцями – Явою та Павлушею, захопили і перенесли до рідного села хлопчаків, де я стала учасницею усіх тих забавок, які придумували хлопці. Головні герої оповідання мені настільки сподобалися, що коли б у мене була можливість написати кому-небудь з них листа, я б задоволенням звернулася до кожного з них. Якщо б я могла написати листа Яві, я б звернулася до нього приблизно з такими словами: «Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями. Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили. Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене. Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках. Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша. Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство. До побачення, Яво, і усього тобі
Н. С. Лесков хорошо знал жизнь и столицы, и провинции России. Прослужив несколько лет писцом в суде, он ясно понял бюрократическую сторону судебной системы России и уязвимость простого человека перед современным законом.
Такую историю он описывает в рассказе «Старый гений» .
Старушка с больной дочерью и маленькой внучкой заложила свой дом, чтобы деньгами молодому человеку. Тот был светским франтом, «принадлежал к одной из лучших фамилий, имел перед собой блестящую карьеру и получал хорошие доходы с имений и хорошее жалованье по службе» . Ему легко было отдать долг – «лишь бы только доехать до Петербурга» . Старушка была знакома с его матерью и поверила, что молодой человек сразу же отдаст долг, но он и думать о ней забыл в Петербурге. На ее письма он не отвечал, а срок закладной приходил к концу, и «страшная перспектива холода и голода» открылась перед семьей бедной женщины.
На этом примере мы видим огромную пропасть между уровнем жизни высшего света и простых людей. Для старушки домик – все ее последнее достояние, для светского франта – это такой пустяк, что он об этом и думать не желает. Но не только это показывает автор в своем рассказе.
Где искать защиты обманутому человеку? В суде? Старушка приезжает «хлопотать» в Петербург о взыскании с должника занятой суммы, и происходит удивительное: по закону она права, но все инстанции отказываются ей Никто не хочет связываться с человеком, который никому не платит, да еще может сделать неприятность. Старушка наивно хочет, чтобы всем было хорошо, чтобы все законы исполнялись. Но оказывается, для высших закон не писан, платить они не привыкли, и «у кого «много» , тем никогда много не бывает, а им всегда недостаточно» . Никто даже не решается вручить ему бумагу под расписку, боясь преследования со стороны этого должника. Он живет дома – но по закону это дом его жены, ходит каждый день по улицам – но его нельзя задержать. Когда старушка со слезами пыталась его остановить, то ее же и привлекли к ответственности за нарушение порядка. Правда восторжествовала благодаря выдумке мелкого чиновника, сумевшего найти за небольшие деньги добровольца учинить дебош и заставить должника объявить полиции свое имя. Чтобы уехать без препятствий за границу, тот сразу расплатился. Это частный случай, но в нем, как в капле воды, отразились и бюрократизм судебных инстанций, и необязательность закона для высших чинов, и бессилие перед этой системой простого человека.