Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр фольклору і літератури, прозова малосюжетна оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антро зації предметів, явищ природи тощо). В переносному значенні легенда — вигадана чи прикрашена розповідь.
В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними[2]. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»[3]. Легенда часто має етичну, моралізуючу або релігійно-філософську цінність[2].
Легенда може містити елементи міфу, описувати надприродних чи вигаданих істот, події, персонажів. Також, як і міф, здатна пояснювати походження певних речей і явищ. Однак, на відміну від нього, в легенді не стверджується істинність описуваних подій, а підкреслюється їх вірогідність, недостовірність оповіді. Події легенди мають порівняно невеликий, локальний масштаб на кшталт заснування міста, появи елементів ландшафту, подорожі тощо. Тоді як міф зазвичай пояснює появу дечого всесвітнього чи загальновідомого з точки зору оповідача. На відміну від фольклорної казки, в легенді фігурують конкретні місця й персонажі замість умовних. Події легенди розгортаються в історичному часі, часто повідомляються епоха або й рік, чого не буває в міфі та казці. Деякі легенди адаптуються до нових умов, їхній сюжет зберігається, але персонажам і місцям даються нові імена й деталі
Ярким своеобразием творчества многих писателей девятнадцатого века являлось их умение продолжать в своих произведениях фольклорные традиции. И.С. Тургенев также следовал им в своих произведениях. В сборнике рассказов «Записки охотника» большую роль играют фольклорные мотивы. Героев рассказов данного цикла бесспорно можно отнести к этнографически-фольклорным образам. Они, как и герои сказочного фольклора, обладают различными чудесными умениями, знакомы с лечебными свойствами трав, могут заговаривать кровь.В рассказе «Бежин луг» в гармоничном синтезе находится рациональное и вымышленное. Один из мальчиков рассказывает о солнечном затмении – явление вполне реальное, поддающееся законам физики, но жители относятся к нему как к каре, как к пришествию на землю страшного существа – еще сильно средневековое сознание у крестьянского народа. В рассказе присутствует много фольклорных персонажей – леший, домовой, русалка, водяной, с ними соседствуют рассказы об умерших людях и воплотившихся в бродящие души. Но самый страшный, на мой взгляд, рассказ о барашке, который топтался на могилке и говорил человеческим голосом. Но все это можно объяснить тем, что многие очевидцы этих событий, по словам мальчиков, были «хмельные»
Объяснение:
Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр фольклору і літератури, прозова малосюжетна оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антро зації предметів, явищ природи тощо). В переносному значенні легенда — вигадана чи прикрашена розповідь.
В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними[2]. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»[3]. Легенда часто має етичну, моралізуючу або релігійно-філософську цінність[2].
Легенда може містити елементи міфу, описувати надприродних чи вигаданих істот, події, персонажів. Також, як і міф, здатна пояснювати походження певних речей і явищ. Однак, на відміну від нього, в легенді не стверджується істинність описуваних подій, а підкреслюється їх вірогідність, недостовірність оповіді. Події легенди мають порівняно невеликий, локальний масштаб на кшталт заснування міста, появи елементів ландшафту, подорожі тощо. Тоді як міф зазвичай пояснює появу дечого всесвітнього чи загальновідомого з точки зору оповідача. На відміну від фольклорної казки, в легенді фігурують конкретні місця й персонажі замість умовних. Події легенди розгортаються в історичному часі, часто повідомляються епоха або й рік, чого не буває в міфі та казці. Деякі легенди адаптуються до нових умов, їхній сюжет зберігається, але персонажам і місцям даються нові імена й деталі
Ярким своеобразием творчества многих писателей девятнадцатого века являлось их умение продолжать в своих произведениях фольклорные традиции. И.С. Тургенев также следовал им в своих произведениях. В сборнике рассказов «Записки охотника» большую роль играют фольклорные мотивы. Героев рассказов данного цикла бесспорно можно отнести к этнографически-фольклорным образам. Они, как и герои сказочного фольклора, обладают различными чудесными умениями, знакомы с лечебными свойствами трав, могут заговаривать кровь.В рассказе «Бежин луг» в гармоничном синтезе находится рациональное и вымышленное. Один из мальчиков рассказывает о солнечном затмении – явление вполне реальное, поддающееся законам физики, но жители относятся к нему как к каре, как к пришествию на землю страшного существа – еще сильно средневековое сознание у крестьянского народа. В рассказе присутствует много фольклорных персонажей – леший, домовой, русалка, водяной, с ними соседствуют рассказы об умерших людях и воплотившихся в бродящие души. Но самый страшный, на мой взгляд, рассказ о барашке, который топтался на могилке и говорил человеческим голосом. Но все это можно объяснить тем, что многие очевидцы этих событий, по словам мальчиков, были «хмельные»