Изложение. Часто я спрашиваю себя, когда думаю о занятии литературой: когда же это началось? И как это вообще начинается? Что впервые заставляет человека взять
в руки перо, чтобы не выпускать его до конца жизни?
Труднее всего вспоминать, когда это началось Очевидно, писательство
возникает в человеке, как душевное состояние, гораздо раньше, чем он
начинает исписывать стопы бумаги. Возникает еще в юности, а может быть, и в
детстве.
В детстве и юности мир существует для нас в ином качестве, чем в зрелые
годы. В детстве горячее солнце, гуще трава, обильнее дожди, темнее небо и
смертельно интересен каждый человек.
Для детей каждый взрослый кажется существом немного таинственным - будь
это плотник с набором фуганков, пахнущих стружкой, или ученый, знающий,
почему трава окрашена в зеленый цвет.
Поэтическое восприятие жизни, всего окружающего нас - величайший дар,
доставшийся нам от детства.
Если человек не растеряет этот дар на протяжении долгих трезвых лет, то
он поэт или писатель. В конце концов, разница между ними невелика.
Ощущение жизни как непрерывной новизны - вот та плодородная почва, на
которой расцветает и созревает искусство.
Когда я был гимназистом, я, конечно, писал стихи, такое множество стихов,
что за месяц исписывал толстую общую тетрадь.
Стихи были плохие - пышные, нарядные и, как мне тогда казалось, довольно
красивые.
Сейчас я забыл эти стихи. Помню только отдельные строфы. Например, такие:
О, срывайте цветы на поникших стеблях!
Тихо падает дождь на полях.
И в края, где горит дымно-алый осенний закат,
Пожелтелые листья летят...
Но это еще милость. Чем дальше, тем больше я нагромождал в стихах
всяческие, даже бессмысленные, красивости:
И опалами блещет печаль о любимом Саади
На страницах медлительных дней.
Почему печаль "блещет опалами" - этого ни тогда, ни сейчас я объяснить не
могу. Просто меня увлекало самое звучание слов. Я не думал о смысле.
Больше всего я писал стихов о море. В ту пору я его почти не знал.
Это не было определенное море - не Черное, не Балтийское и Средиземное, а
праздничное "море вообще". Оно соединяло все разнообразие красок, все
преувеличения, всю безудержную романтику, лишенную подлинных людей, времени
и реального географического пространства. Тогда эта романтика окружала в
моих глазах земной шар, подобно плотной атмосфере.
Это было пенистое, веселое море - родина крылатых кораблей и отважных
мореплавателей. Изумрудами горели на его берегах маяки. В портах ключом
бурлила беззаботная жизнь. Смуглые женщины неслыханной прелести были
ввергнуты по моей авторской воле в кипение жестоких страстей.
Правда, с годами мои стихи делались менее нарядными. Из них постепенно
начала выветриваться экзотика.
Но, честно говоря, детские и юношеские годы никогда не обходятся без
экзотики, будь это экзотика тропических стран или гражданской войны.
Экзотика придает жизни ту долю необыкновенности, которая необходима
каждому юному и впечатлительному существу.
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»