Велику роль в долі сліпого з повісті "Сліпий музикант", Короленко зіграли його близькі: мама, конюх Йохим, Евеліна, дядя Максим. Дядя Максим теж був нещасний і покараний долею. Йому захотілось до дитині. На перший погляд може показатися, що він жорстокий у ставленні до матері хлопчика. Але це не так. Він знав, як треба ставитись до таких людей, як сліпий племінник.
Сліпий юнак грає на фортепіано перед гостями. Всі приголомшені і пророкують йому популярність. Вперше Петро усвідомлює, що і він здатний щось зробити в житті.
Дядько Максим хоче, щоб Петро і Евеліна відчули, що поруч тече яскрава і цікаве життя. Евеліна розуміє, що це випробування для її почуття до Петра. Вона твердо вирішує вийти заміж за Петра і каже йому про це.
У мандрівці до Почаєва, Петро дізнається світ у його різноманітті і, співпереживаючи чужого горя, забуває про свої страждання. У садибу Петро повертається зовсім іншою людиною, душа його зцілюється.
Він відчув себе щасливим лише порівнявши своє життя з іншими, усвідомивши, що більшість з того, що люди називають щастям, у нього є: добра і турботлива кохана дружина, хороші батьки, справжній друг дядько, а ще - найбільше щастя – здоровий зрячий син.
Доброта – это, в первую очередь, стремление людей нуждающимся, но при этом не просить за это благодарности и ничего взамен. Мы получаем уроки доброты тогда, когда кто – то приходит к нам на в сложной ситуации. О таких уроках повествуется в рассказах Астафьева «Конь с розовой гривой» и Распутина «Уроки французского». В рассказе Астафьева «Конь с розовой гривой» главный герой попадает в непростую ситуацию. Мальчик встаёт перед нравственным выбором. Он оказался в ситуации, когда поддался лёгкой жизни, но сложилось так, что духовные качества героя оказались выше, совесть замучила Витьку. Заметно, что мальчик раскаивается, но его совесть была сильнее всего. И он рассказал своей бабушке честно всю правду, но она всё равно купила мальчику заветный пряник, потому что любила и простила его.
Велику роль в долі сліпого з повісті "Сліпий музикант", Короленко зіграли його близькі: мама, конюх Йохим, Евеліна, дядя Максим. Дядя Максим теж був нещасний і покараний долею. Йому захотілось до дитині. На перший погляд може показатися, що він жорстокий у ставленні до матері хлопчика. Але це не так. Він знав, як треба ставитись до таких людей, як сліпий племінник.
Сліпий юнак грає на фортепіано перед гостями. Всі приголомшені і пророкують йому популярність. Вперше Петро усвідомлює, що і він здатний щось зробити в житті.
Дядько Максим хоче, щоб Петро і Евеліна відчули, що поруч тече яскрава і цікаве життя. Евеліна розуміє, що це випробування для її почуття до Петра. Вона твердо вирішує вийти заміж за Петра і каже йому про це.
У мандрівці до Почаєва, Петро дізнається світ у його різноманітті і, співпереживаючи чужого горя, забуває про свої страждання. У садибу Петро повертається зовсім іншою людиною, душа його зцілюється.
Він відчув себе щасливим лише порівнявши своє життя з іншими, усвідомивши, що більшість з того, що люди називають щастям, у нього є: добра і турботлива кохана дружина, хороші батьки, справжній друг дядько, а ще - найбільше щастя – здоровий зрячий син.
Доброта – это, в первую очередь, стремление людей нуждающимся, но при этом не просить за это благодарности и ничего взамен. Мы получаем уроки доброты тогда, когда кто – то приходит к нам на в сложной ситуации. О таких уроках повествуется в рассказах Астафьева «Конь с розовой гривой» и Распутина «Уроки французского». В рассказе Астафьева «Конь с розовой гривой» главный герой попадает в непростую ситуацию. Мальчик встаёт перед нравственным выбором. Он оказался в ситуации, когда поддался лёгкой жизни, но сложилось так, что духовные качества героя оказались выше, совесть замучила Витьку. Заметно, что мальчик раскаивается, но его совесть была сильнее всего. И он рассказал своей бабушке честно всю правду, но она всё равно купила мальчику заветный пряник, потому что любила и простила его.