Күлтегін» сөзімен өздеріңнің ассоциацияларыңды беріңдер, ол
сызба, сурет түрінде болуы мүмкін. орындарыңды ауыстырып, бір
біріңнің пікірлеріңді, ойларыңды тыңдаңдар.
​

Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучаснику

Експозиція: «Була зима…Дідусь Мороз…загубив підкову».

Зав’язка: «підкову …не просту. А золоту... аж розгубились в небі літаки».

Кульмінація: «А я знайшла. Сказала їй: — Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —

Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв».

Розв’язка: «покладу підкову в чемодан…віддам підкову Діду…Роти закрили всі сімсот роззяв. І розійшлись... І полягали спати».

Художні засоби.

Епітети: зелений, рожевий, фіалковий сніг; сніг легкий і рівний, стояли вперто.

Порівняння: підкову не просту, а золоту; таким, на місяць схожим.

Метафори: ішов сніг; Дід Мороз протрюхикав; серпиком лежала підкова; розгубились в небі літаки;

Персоніфікація: літаки кричали, крильцями дрижали.

Риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».

Повтори (тавтологія): «день при дні», «пада, пада, пада»

Кількість строф: шість

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб

U_/U_/U_/U_/U_/

U_/U_/U_/U_/U_/U

А

я

знай

шла

ска

за

ла

їй

сві

ти

тут

на

ві

кні

щоб

все

ме

ні

збу

ло

ся

О́брази: Дід Мороз (подарунки), підкова (щастя), мама (турбота), сімсот (родючість), чемодан (подорож), кінь (воля), небо (рай).

ПІДКОВА.

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним — рожевий. Потім — фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,

на місяць схожим, серпиком лежала. —

аж розгубились в небі літаки,

кричали: «Мама!» — й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи

тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —

Зійшлися і роззявили роти

сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Круг них світився то зелений сніг,

то голубий, то ніжно-фіалковий.

Вони стояли вперто, день при дні, —

зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

куплю я шубу. А тоді поїду

в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.

Легкий і рівний, пада, пада, пада...

Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись... І полягали спати..