Ка: ОООЗначалог В тексте этой главы переводчик Л. Яхнин использует много русских устойчивых образных словосочетаний, поговорок. Найдите их и объясните, какую роль они играют.
Творчеству Федора Михайловича Достоевского присущ традиционный для русской литературы девятнадцатого века интерес к жизни «маленького человека». Их образы с сочувствием выписаны во многих его произведениях, начиная с самого первого — романа «Бедные люди». Выдающийся критик Виссарион Григорьевич Белинский ценил это произведение прежде всего за «гуманную мысль». Он писал: «Честь и слава молодому поэту, муза которого любит людей на чердаках и в подвалах и говорит о них обитателям раззолоченных палат: «Ведь это тоже люди, ваши братья!» Писатель продолжал разработку этой темы и в последующих своих произведениях — таких, как «Записки из Мертвого Дома», романы «Униженные и оскорбленные», «Преступление и наказание», и других. Особенно волновало Достоевского положение обездоленных детей. Ему принадлежит знаменитая фраза о том, что никакое светлое будущее не стоит слезинки одного ребенка. Судьбе несчастных детей и посвящен его рассказ «Мальчик у Христа на елке». Это произведение можно отнести к жанру так называемых святочных рассказов. Традиция жанра состоит в том, чтобы накануне светлого праздника Рождества Христова пробудить добрые чувства в душах людей. Обычно святочные рассказы непременно заканчивались счастливым концом, как, например, в «Рождественских повестях» Чарльза Диккенса, чье влияние ощутимо во всем раннем творчестве Достоевского. Но в рассказе «Мальчик у Христа на елке» писатель отступает от традиции. Его маленький безымянный герой не получает рождественского подарка от окружающих его людей, а находит счастье и упокоение на елке у Христа, то есть в Царствии Небесном. В самом начале автор подчеркивает, что рассказывает выдуманную историю: «…ведь я сам знаю наверно, что сочинил, но мне все мерещится, что это где-то и когда-то случилось, именно это случилось как раз накануне Рождества, в каком-то огромном городе и в ужасный мороз». И в дальнейшем повествовании подчеркивает, что на самом деле этой истории не было, она будто бы приснилась писателю: «Мерещится мне, был в подвале мальчик, но еще очень маленький, лет шести или даже менее. Этот мальчик проснулся утром в сыром и холодном подвале. Одет он был в какой-то халатик и дрожал… Ему очень хотелось кушать». Однако ребенка накормить некому. «Напиться-то он где-то достал в сенях, но корочки нигде не нашел и раз в десятый уже подходил разбудить свою маму. Жутко стало ему, наконец, в темноте: давно уже начался вечер, а огня не зажигали. Ощупав лицо мамы, он подивился, что она совсем не двигается и стала такая же холодная, как стена». Ребенок не понимает, что его мама умерла, он только чувствует, что она не даст ему еды, и тогда он в отчаянии выходит на улицу, где сильный мороз. «Господи, так хочется поесть, хоть бы кусочек какой-нибудь, — тщетно мечтает малыш, — и так больно стало вдруг пальчикам…» Но некому позаботиться о нем, никому он не нужен: «Мимо блюститель порядка и отвернулся, чтоб не заметить мальчика». А тем временем жители города готовятся встретить Рождество. Вот мальчик видит в одном из домов «…большое стекло, а за стеклом комната, а в комнате дерево до потолка; это елка, а на елке сколько огней, сколько золотых бумажек и яблоков, а кругом тут же куколки, маленькие лошадки; а по комнате бегают дети, нарядные, чистенькие, смеются и играют, и едят, и пьют что-то». Но и нарядным, чистеньким детям нет никакого дела до голодного замерзающего ребенка. А тут еще ему наносят незаслуженную обиду: «…большой злой мальчик стоял подле и вдруг треснул его по голове, сорвал картуз, а сам снизу поддал ему ножкой. Покатился мальчик наземь, тут закричали, обомлел он, вскочил и бежать-бежать, и вдруг забежал сам не знает куда, в подворотню, на чужой двор, — и присел за дровами: «Тут не сыщут, да и темно». С этого момента и тон, и обстановка рассказа меняются
Объяснение: может правильно может нет ответ брала с других сайтов(:
Антон Павлович Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і створив нове слово у драматургії.
А. П. Чехов народився 17 січня 1860 у м. Таганрог. Його батько мав невелику крамничку. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11-ї год. вечора. Павлу Ігоровичу допомагали сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім’ї діти бачили лише з боку матері — доброї, лагідної жінки. Чехов говорив: «Талант у нас з боку батька, а душа з боку матері». Батько дав змогу отримати своїм синам освіту: учились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було 13 років, коли він вперше потрапив до театру. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.
У 1876 р. батько Чехова збанкрутував і переїхав до Москви разом із сім’єю. Антон залишився в Таганрозі закінчувати навчання. Усі ці роки йому доводилося працювати. Він не лише утримував себе та сплачував за навчання, але й допомагав сім’ї, яка мешкала у Москві в страшенній бідності. Після закінчення гімназії Антон Павлович переїхав у Москву, де став студентом-медиком, а невдовзі почав співпрацювати з гумористичними журналами.
Це були важкі часи. Оповідання молодого Чехова почали з’являтися у журналах «Осколки», «Бабка». Перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова «Казки Мельпомени», які вийшли у 1884 р. і до якого ввійшли шість оповідань із життя людей театру, що позитивно оцінила критика.
Надзвичайно вдалим для Чехова видався 1884 рік. Закінчуючи університет, він вже створив такі чудові твори, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий». Усі вони створені із невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і перетворилися на сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, у яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.
Критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, у якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив своїх сестру і братів.
Інші оповідання Чехова «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою» — також стали шедеврами, у яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.
До подорожі на Сахалін у пошуку літературних образів і людських доль Чехов готувався дуже ретельно. Читав книги з історії, етнографії, метрології. У серпні 1890 р. хворий на туберкульоз Чехов вирушив у далеку дорогу. Чехов прожив на Сахаліні 2 місяці. Займаючись громадською діяльністю, він не припиняв і літературної діяльності. Через хворобу йому довелося переїхати до Ялти. Антон Павлович купив собі ділянку землі. У листопаді 1898 р. почалося будівництво і посадка дерев. Страждаючи від тяжкої хвороби, Чехов все одно жваво цікавився усім, що відбувалося навколо. До Чехова завжди приїздили вчені, літератори, професори. У січні 1900 р. Антон Павлович отримав лист з повідомленням, що його обрали в почесні академіки, однак уже в 1902 р. Чехов відмовився від цього звання через те, що таке ж звання не надали М. Горькому, з яким він часто зустрічався в Ялті.
Великою радістю для письменника був приїзд Московського художнього театру до Криму на гастролі. Однією із перших постановок театру була п’єса Чехова «Чайка». Рукопис п’єси він надіслав у Петербург, в Олександрівський театр. Восени 1896 р. відбулася постановка п’єси, але вона стала невдалою. Лише через два роки 17 грудня 1898 р. в Художньому театрі відбувся перший спектакль «Чайки». Він пройшов із феноменальним успіхом. І сьогодні на сірій завісі Московського художнього академічного театру глядачі можуть побачити зображення чайки, яка стала його емблемою.
Восени 1904 р. здоров’я письменника різко погіршилося. Лікарі наполягали на переїзді до курорту для легеневих хворих у Швейцарії. 2 липня 1904 р. Чехов помер.
Творчість Чехова тісно пов’язана і з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував Донецьким краєм. Літні місяці 1888 і 1889 pp. провів під Сумами, відвідав Гоголеві місця на Полтавщині і Харківщині. Люди і природа України зображені ним у повісті «Степ»; оповіданнях «Святий вночі», «Мрії», «Щастя», «Козак», «Людини у футлярі». Захоплювався «Кобзарем» Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Листувався з Марією Заньковецькою. «Україна мила і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, прекрасні пісні, сповнені чарівних мелодій. Я люблю український народ, що дав світу такого титана, як Тарас Шевченко». Музеї Чехова відкрито в Сумах та Ялті.
Творчеству Федора Михайловича Достоевского присущ традиционный для русской литературы девятнадцатого века интерес к жизни «маленького человека». Их образы с сочувствием выписаны во многих его произведениях, начиная с самого первого — романа «Бедные люди». Выдающийся критик Виссарион Григорьевич Белинский ценил это произведение прежде всего за «гуманную мысль». Он писал: «Честь и слава молодому поэту, муза которого любит людей на чердаках и в подвалах и говорит о них обитателям раззолоченных палат: «Ведь это тоже люди, ваши братья!» Писатель продолжал разработку этой темы и в последующих своих произведениях — таких, как «Записки из Мертвого Дома», романы «Униженные и оскорбленные», «Преступление и наказание», и других. Особенно волновало Достоевского положение обездоленных детей. Ему принадлежит знаменитая фраза о том, что никакое светлое будущее не стоит слезинки одного ребенка. Судьбе несчастных детей и посвящен его рассказ «Мальчик у Христа на елке». Это произведение можно отнести к жанру так называемых святочных рассказов. Традиция жанра состоит в том, чтобы накануне светлого праздника Рождества Христова пробудить добрые чувства в душах людей. Обычно святочные рассказы непременно заканчивались счастливым концом, как, например, в «Рождественских повестях» Чарльза Диккенса, чье влияние ощутимо во всем раннем творчестве Достоевского. Но в рассказе «Мальчик у Христа на елке» писатель отступает от традиции. Его маленький безымянный герой не получает рождественского подарка от окружающих его людей, а находит счастье и упокоение на елке у Христа, то есть в Царствии Небесном. В самом начале автор подчеркивает, что рассказывает выдуманную историю: «…ведь я сам знаю наверно, что сочинил, но мне все мерещится, что это где-то и когда-то случилось, именно это случилось как раз накануне Рождества, в каком-то огромном городе и в ужасный мороз». И в дальнейшем повествовании подчеркивает, что на самом деле этой истории не было, она будто бы приснилась писателю: «Мерещится мне, был в подвале мальчик, но еще очень маленький, лет шести или даже менее. Этот мальчик проснулся утром в сыром и холодном подвале. Одет он был в какой-то халатик и дрожал… Ему очень хотелось кушать». Однако ребенка накормить некому. «Напиться-то он где-то достал в сенях, но корочки нигде не нашел и раз в десятый уже подходил разбудить свою маму. Жутко стало ему, наконец, в темноте: давно уже начался вечер, а огня не зажигали. Ощупав лицо мамы, он подивился, что она совсем не двигается и стала такая же холодная, как стена». Ребенок не понимает, что его мама умерла, он только чувствует, что она не даст ему еды, и тогда он в отчаянии выходит на улицу, где сильный мороз. «Господи, так хочется поесть, хоть бы кусочек какой-нибудь, — тщетно мечтает малыш, — и так больно стало вдруг пальчикам…» Но некому позаботиться о нем, никому он не нужен: «Мимо блюститель порядка и отвернулся, чтоб не заметить мальчика». А тем временем жители города готовятся встретить Рождество. Вот мальчик видит в одном из домов «…большое стекло, а за стеклом комната, а в комнате дерево до потолка; это елка, а на елке сколько огней, сколько золотых бумажек и яблоков, а кругом тут же куколки, маленькие лошадки; а по комнате бегают дети, нарядные, чистенькие, смеются и играют, и едят, и пьют что-то». Но и нарядным, чистеньким детям нет никакого дела до голодного замерзающего ребенка. А тут еще ему наносят незаслуженную обиду: «…большой злой мальчик стоял подле и вдруг треснул его по голове, сорвал картуз, а сам снизу поддал ему ножкой. Покатился мальчик наземь, тут закричали, обомлел он, вскочил и бежать-бежать, и вдруг забежал сам не знает куда, в подворотню, на чужой двор, — и присел за дровами: «Тут не сыщут, да и темно». С этого момента и тон, и обстановка рассказа меняются
Объяснение: может правильно может нет ответ брала с других сайтов(:
Объяснение:
Антон Павлович Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і створив нове слово у драматургії.
А. П. Чехов народився 17 січня 1860 у м. Таганрог. Його батько мав невелику крамничку. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11-ї год. вечора. Павлу Ігоровичу допомагали сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім’ї діти бачили лише з боку матері — доброї, лагідної жінки. Чехов говорив: «Талант у нас з боку батька, а душа з боку матері». Батько дав змогу отримати своїм синам освіту: учились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було 13 років, коли він вперше потрапив до театру. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.
У 1876 р. батько Чехова збанкрутував і переїхав до Москви разом із сім’єю. Антон залишився в Таганрозі закінчувати навчання. Усі ці роки йому доводилося працювати. Він не лише утримував себе та сплачував за навчання, але й допомагав сім’ї, яка мешкала у Москві в страшенній бідності. Після закінчення гімназії Антон Павлович переїхав у Москву, де став студентом-медиком, а невдовзі почав співпрацювати з гумористичними журналами.
Це були важкі часи. Оповідання молодого Чехова почали з’являтися у журналах «Осколки», «Бабка». Перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова «Казки Мельпомени», які вийшли у 1884 р. і до якого ввійшли шість оповідань із життя людей театру, що позитивно оцінила критика.
Надзвичайно вдалим для Чехова видався 1884 рік. Закінчуючи університет, він вже створив такі чудові твори, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий». Усі вони створені із невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і перетворилися на сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, у яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.
Критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, у якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив своїх сестру і братів.
Інші оповідання Чехова «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою» — також стали шедеврами, у яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.
До подорожі на Сахалін у пошуку літературних образів і людських доль Чехов готувався дуже ретельно. Читав книги з історії, етнографії, метрології. У серпні 1890 р. хворий на туберкульоз Чехов вирушив у далеку дорогу. Чехов прожив на Сахаліні 2 місяці. Займаючись громадською діяльністю, він не припиняв і літературної діяльності. Через хворобу йому довелося переїхати до Ялти. Антон Павлович купив собі ділянку землі. У листопаді 1898 р. почалося будівництво і посадка дерев. Страждаючи від тяжкої хвороби, Чехов все одно жваво цікавився усім, що відбувалося навколо. До Чехова завжди приїздили вчені, літератори, професори. У січні 1900 р. Антон Павлович отримав лист з повідомленням, що його обрали в почесні академіки, однак уже в 1902 р. Чехов відмовився від цього звання через те, що таке ж звання не надали М. Горькому, з яким він часто зустрічався в Ялті.
Великою радістю для письменника був приїзд Московського художнього театру до Криму на гастролі. Однією із перших постановок театру була п’єса Чехова «Чайка». Рукопис п’єси він надіслав у Петербург, в Олександрівський театр. Восени 1896 р. відбулася постановка п’єси, але вона стала невдалою. Лише через два роки 17 грудня 1898 р. в Художньому театрі відбувся перший спектакль «Чайки». Він пройшов із феноменальним успіхом. І сьогодні на сірій завісі Московського художнього академічного театру глядачі можуть побачити зображення чайки, яка стала його емблемою.
Восени 1904 р. здоров’я письменника різко погіршилося. Лікарі наполягали на переїзді до курорту для легеневих хворих у Швейцарії. 2 липня 1904 р. Чехов помер.
Творчість Чехова тісно пов’язана і з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував Донецьким краєм. Літні місяці 1888 і 1889 pp. провів під Сумами, відвідав Гоголеві місця на Полтавщині і Харківщині. Люди і природа України зображені ним у повісті «Степ»; оповіданнях «Святий вночі», «Мрії», «Щастя», «Козак», «Людини у футлярі». Захоплювався «Кобзарем» Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Листувався з Марією Заньковецькою. «Україна мила і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, прекрасні пісні, сповнені чарівних мелодій. Я люблю український народ, що дав світу такого титана, як Тарас Шевченко». Музеї Чехова відкрито в Сумах та Ялті.