Душа летить в дитинство як у вирій, бо їй на світі добре лише там. Л.Костенко
У моєму дитинстві було безліч красивих моментів, які я сьогодні з радістю згадую. Коли ми з сім’єю поїхали на море, я був дуже щасливий. Я відпочивав з родичами, знайшов друзів, але через 2 тижні це щастя закінчилось… А на наступний рік восени, у буденний день, коли прийшов час йти з садочка, за мною прийшов тато. І коли ми вийшли, я побачив новенький велосипед. Наступні декілька днів я не злізав із своєї нової іграшки. Я катався із своїми друзями і був щасливий. Але настала зима, сніг… І це щастя також закінчилось. Але справжнє щастя до мене прийшло 1 січня 2008 року. В той день у мене народилась сестричка. Вона нас розважала, тягла гуляти, а коли Аня навчилася ходити, ми могли відпочити тільки тоді, коли вона спить. Це щастя! І воно ніколи не зникне.
Мне очень понравилась повесть-сказка Антония Погорельского «Чёрная курица, или Подземные жители». Она очень интересная и увлекательная. Мне было интересно читать и про волшебных подземных жителей, и про мальчика Алешу, который жил так давно, в 19-м веке. Когда я читал сказку, мое настроение менялось. Я восхищался поступком Алеши, когда он черную курицу и отдал для этого золотой империал. Он сделал это от чистого сердца, потому что тогда еще не знал, что Чернушка не просто курица. Потом, когда Алеша получил подарок от подземных жителей и стал знать все уроки без труда, я сначала немного позавидовал ему. Я бы тоже так хотел, наверное. Но потом, когда я прочитал, как он стал себя вести с товарищами, я рассердился. Зря он загордился: ведь свои знания он получил задаром, и гордиться ему было нечем. Когда Алешу высекли, мне было его немного жалко, но я был сердит на него за то, что он выдал тайну. А еще мне жалко министра-Чернушку, которому придется носить кандалы из-за поступка Алеши.
бо їй на світі добре лише там.
Л.Костенко
У моєму дитинстві було безліч красивих моментів, які я сьогодні з радістю згадую.
Коли ми з сім’єю поїхали на море, я був дуже щасливий. Я відпочивав з родичами, знайшов друзів, але через 2 тижні це щастя закінчилось…
А на наступний рік восени, у буденний день, коли прийшов час йти з садочка, за мною прийшов тато. І коли ми вийшли, я побачив новенький велосипед. Наступні декілька днів я не злізав із своєї нової іграшки. Я катався із своїми друзями і був щасливий. Але настала зима, сніг… І це щастя також закінчилось.
Але справжнє щастя до мене прийшло 1 січня 2008 року. В той день у мене народилась сестричка. Вона нас розважала, тягла гуляти, а коли Аня навчилася ходити, ми могли відпочити тільки тоді, коли вона спить.
Це щастя! І воно ніколи не зникне.
Мне очень понравилась повесть-сказка Антония Погорельского «Чёрная курица, или Подземные жители». Она очень интересная и увлекательная. Мне было интересно читать и про волшебных подземных жителей, и про мальчика Алешу, который жил так давно, в 19-м веке. Когда я читал сказку, мое настроение менялось. Я восхищался поступком Алеши, когда он черную курицу и отдал для этого золотой империал. Он сделал это от чистого сердца, потому что тогда еще не знал, что Чернушка не просто курица. Потом, когда Алеша получил подарок от подземных жителей и стал знать все уроки без труда, я сначала немного позавидовал ему. Я бы тоже так хотел, наверное. Но потом, когда я прочитал, как он стал себя вести с товарищами, я рассердился. Зря он загордился: ведь свои знания он получил задаром, и гордиться ему было нечем. Когда Алешу высекли, мне было его немного жалко, но я был сердит на него за то, что он выдал тайну. А еще мне жалко министра-Чернушку, которому придется носить кандалы из-за поступка Алеши.