«Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело „Мойсей“, кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи».
«Із червоними очима, які помітно сльозилися.»
«Колись я намалюю шедевр. І ми всі виберемось звідси.»
Тема – любовні відносини, побачення в нічній тиші.
kомпозиція – вірш умовно ділиться на пейзажні замальовки і опис почуттів між закоханими. А. Фет не розмежовує ці сцени, а тісно переплітає між собою.
Жанр – ліричний вірш.
Віршований розмір – трьох- і чотиристопний хорей, римування перехресна авав.
Особливість поезії. Вона схожа на прекрасний етюд, що передає красу природи і глибокі почуття. Вірш від початку до кінця перейнято рухом, незважаючи на те, що в ньому немає жодного дієслова: із 36 слів, що утворюють вірш, 26 – іменники.
У вірші багато незакінчених речень, за до яких передано почуття ліричнfsого героя, його переживання, знервованість, таємничість і особливу піднесеність душі.
У центрі вірша, традиційаі для інтимної лірики, тема кохання, яка розкривається не лише за до описів внутрішнього стану закоханих, їх поет переплітає з елементами пейзажу.
Ліричний герой практично не проявляє себе, але пристрасний і ніжний опис любовної сцени підказує, що перед нами палка натура. У перших рядках А. Фет описує чарівні звуки любові: «шепіт, ніжний звук зітхання». Розмова між двома спорідненими душами доповнює «солов’їний спів». Соловей – символ чистоти і любові, тому автор не випадково згадує цю птицю. Опис сонного струмка, який розмірено колише свої води, додає опису таємності і ніжність.
У другій строфі тема любові виявляється виразніше. Ліричний герой підпускає читача ближче, дозволяючи йому побачити, як змінюється «миле обличчя». У третій строфі емоції наростають ще більше, між закоханими загостgрюється пристрасть. Поет розповідає про поцілунки, змішані з сльозами. Чому ж вони з’являються на очах щасливих закоханих? Тютчев вважав, що саме сльози показують найвищий напруження пристрасті.
композиція
Композиція твору тільки на перший погляд здається простою. Вірш ділиться всього на три катрена. Проте, в трьох чотиривіршах автор зумів поєднати елемеrwнти пейзажної і любовної лірики, в змісті вірша умовно можна вrrиділити дві складоooві.
«Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело „Мойсей“, кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи».
«Із червоними очима, які помітно сльозилися.»
«Колись я намалюю шедевр. І ми всі виберемось звідси.»
«Ах, маленька бідолашна міс Джонсі.»
Afвтор – Афанасій Фет
Рік написання – 1850
Жанр -ліричний вірш
Тема – любовні відносини, побачення в нічній тиші.
kомпозиція – вірш умовно ділиться на пейзажні замальовки і опис почуттів між закоханими. А. Фет не розмежовує ці сцени, а тісно переплітає між собою.
Жанр – ліричний вірш.
Віршований розмір – трьох- і чотиристопний хорей, римування перехресна авав.
Особливість поезії. Вона схожа на прекрасний етюд, що передає красу природи і глибокі почуття. Вірш від початку до кінця перейнято рухом, незважаючи на те, що в ньому немає жодного дієслова: із 36 слів, що утворюють вірш, 26 – іменники.
Художні засоби:
метафори – «срібна гра», «у хмаринках — пурпур рози. Відблиск янтаря».
Епітети – Ніжний звук, Солов’їний спів, Срібна гра, Сонних ручаїв, Милого лиця
У вірші багато незакінчених речень, за до яких передано почуття ліричнfsого героя, його переживання, знервованість, таємничість і особливу піднесеність душі.
У центрі вірша, традиційаі для інтимної лірики, тема кохання, яка розкривається не лише за до описів внутрішнього стану закоханих, їх поет переплітає з елементами пейзажу.
Ліричний герой практично не проявляє себе, але пристрасний і ніжний опис любовної сцени підказує, що перед нами палка натура. У перших рядках А. Фет описує чарівні звуки любові: «шепіт, ніжний звук зітхання». Розмова між двома спорідненими душами доповнює «солов’їний спів». Соловей – символ чистоти і любові, тому автор не випадково згадує цю птицю. Опис сонного струмка, який розмірено колише свої води, додає опису таємності і ніжність.
У другій строфі тема любові виявляється виразніше. Ліричний герой підпускає читача ближче, дозволяючи йому побачити, як змінюється «миле обличчя». У третій строфі емоції наростають ще більше, між закоханими загостgрюється пристрасть. Поет розповідає про поцілунки, змішані з сльозами. Чому ж вони з’являються на очах щасливих закоханих? Тютчев вважав, що саме сльози показують найвищий напруження пристрасті.
композиція
Композиція твору тільки на перший погляд здається простою. Вірш ділиться всього на три катрена. Проте, в трьох чотиривіршах автор зумів поєднати елемеrwнти пейзажної і любовної лірики, в змісті вірша умовно можна вrrиділити дві складоooві.
Объяснение: